Сьогоднi батько затримався бiля нас трохи довше, нiж завжди, взяв у мене стамеску, трохи пiдправив пащу крокодила, якого ми з Романом тiльки-но почали витесувати, прискiпливо оглянув незавершеного гномика...

Я уважно стежив за батьком i менi чомусь здавалося, що йому зовсiм не хочеться йти вiд нас. Якби не справи, напевне, з задоволенням лишився б тут i працював з нами.

- Ну що, подобається бути скульптором? - запитав вiн, уже занепокоєно поглядаючи на годинник.

- Хiба така робота може не подобатися? Я навiть не здогадувався, що це так цiкаво.

- А ранiше, ну, до приїзду сюди i зустрiчi з Романом, у тебе з'являлося коли-небудь бажання щось витесувати, вирiзати?

- Ранiше? Здається, нi.

- Отже, не хотiлося... - задумливо кивнув головою батько. - Та й справдi, нiяких рiзьбярських поривань я за тобою не помiчав. А знаєш, чому запитую? - мовив уже за воротами, де Роман не мiг почути нас. Та, зрештою, вiн i не прислухався, бо вже взявся за свого незавершеного гномика.

- Просто нiколи не бачив, як це робиться. Хотiв запитати. Навiдуючись сюди, ти завжди шепочешся про щось iз Романом.

- Невже говоримо пошепки? - щиро здивувався батько. - Не ображайся, жодних таємниць. Цiкавився, як у тебе посуваються справи - тiльки й усього. Це добре, що ти захопився скульптурою. Та й Роман говорить, що в цiй справi в тебе вже проявляються певнi здiбностi.

- Вiн сказав так?

- Повторюю його слова. Тiльки домовимось: не задаватися.

- Не бiйся, поки що нема чим. Але менi Роман чомусь нiчого не сказав. Ну, про здiбностi... Огляне мою роботу, почухає бороду i каже: "О, це вже щось, це вже щось... Але ось тут, чоловiче, ти все ж таки трiшечки накавардачив..."

- Нiчого дивного, у кожного своя манера хвалити. Так от, я не доказав. Твоїми успiхами я цiкавлюся ще й тому, що колись у дитинствi, сам мрiяв стати скульптором. Нi-нi, це була серйозна мрiя, а не так собi... Навiть пробував виготовити кiлька скульптурок. З дерева, з глини. Але досить швидко виявив, що взявся не за свою справу i нiчого в нiй не досягну. Я вiдчував це. Та й скульптор, справжнiй скульптор, якому я показав свої спроби, тiльки розчаровано хмикнув i спiвчутливо поплескав мене по плечу. Одне слово, подумав я, зважив усi "за" i "проти" й подався до будiвельного iнституту.