Отож не дивно, що уявлення про будь-яку рiчку складалося у мене за нашою Кодимою, - тихою, теплою, i чомусь вiчно заспаною. Може, тому й ця заблудла в тайзi рiка Далекого Сходу iз загадковою назвою Амгунь так вражає мене зараз. Бурхлива рiчка посеред блакитно-сивої тайги... Навiть тепер, у липнi, вiд неї вiяло крижаним холодом.

2.

Постоявши бiля порогiв, я пiднявся на узвишшя неподалiк берега i раптом побачив у долинi, що пiдступала до рiки, великого, красивого оленя. Учора, коли ми їхали тягачем iз села Тургай, батько вже показував менi невеличку череду цих тварин, якi пiднiмалися схилом хребта до перевалу. Я був такий вражений видовищем, що батько не стримався i пообiцяв узяти з собою у тайгу. Й ось ще одна несподiвана зустрiч...

Я причаївся за модриною, й олень, напевне, не помiтив мене. Або вiдчував, що людина занадто далеко i не може загрожувати йому. Ось вiн наблизився до невеличкої затоки, високо пiдняв голову, сторожко роззирнувся i, тiльки переконавшись, що нiяка небезпека на нього тут не чатує, припав до води. Та раптом щось стривожило тварину. Вона пiдвела голову, на якусь мить завмерла, потiм раптом знервовано "затанцювала" якийсь незбагненний танок, а ще через хвилину зникла в прибережних хащах.

Але в цей час я уже стежив не так за оленем, як за хлопчиною, якого помiтив на схилi долини. Щойно олень почав пити воду, хлопчина, скрадаючись, наблизився до нього, пiдвiвся i скинув руки - якийсь дивний жест, якого я не мiг збагнути. Коли ж хлопчина наблизився до тварини ще на кiлька крокiв i знову повторив той жест, я зрозумiв: вiн вдає, що цiлиться з рушницi. "Полює" на оленя - ось що вiн робить!

- Гей, Робiнзоне, ти погано цiлишся! - гукнув я, тiльки-но хлопчина пiдняв свою "рушницю" втретє, намагаючись "уполювати" оленя, що втiкав.

Хлопець рiзко озирнувся й опустив руки.

- I що, ти справдi наважився б стрiлити в нього? - запитав я, пiдбiгши до "мисливця".