- Якби тiльки мав рушницю, - твердо вiдповiв незнайомець.
Це був широкоплечий i досить-таки мiцний хлопчина, а коротка, пiдбита хутром брезентова куртка ще й додавала йому дорослостi i поважностi. Густе чорне волосся спадало йому на очi, i, щоб бачити мене, "мисливець" схиляв голову майже на плече i якось дивно косував.
- Ти що, не радий моїй появi? - досить миролюбно запитав я, не бажаючи прощатися з ним, не познайомившись.
- Не стояв би тут, не заважав полюванню... - непривiтно пробурчав хлопець.
- Якому це полюванню, диваче?! У тебе ж нема рушницi.
- Все одно це - полювання, - погордо вiдповiв "мисливець". - Невже ти не знаєш, що нiхто не виходить на звiра просто так, одразу? Спочатку вчаться, тренуються... Я переслiдував цього оленя вiд Чомкенської западини, вiдтодi, як "поранив" його. Ну, не насправдi поранив, ти розумiєш... Я здогадувався, що вiн подасться до рiчки, тому пiшов навперейми, навпростець. Мiй дiд так i каже: "Вчись розгадувати шлях звiрiв, розумiти їх повадки". I я розгадав шлях цього оленя. А якби ти не завадив, мабуть, пiдкрався б до нього й на полiт аркана.
- "Полiт аркана"? Що це означає? Вперше чую.
- У нас усi так кажуть, - стенув плечима хлопець, дивуючись моєму незнайству. - Ти хiба не звiдси, не з Нордана?
- З Нордана. Але ми з матiр'ю тiльки вчора прилетiли сюди. З України. Мiй батько працює тут iнженером-будiвельником. Ну а ми гостi. У мами вiдпустка, у мене канiкули.
- I ти нiколи в життi не бачив, як полюють?
- Я живу в мiстечку. А навколо степ, поля. Нiякi звiрi там не водяться. Хiба що зайцi.
- I не вмiєш кидати аркан?
- У нашому мiстечку цього, мабуть, не вмiє нiхто.
- На "полiт аркана" - це на вiдстань, з якої можна заарканити оленя. Стрiляючи з такої вiдстанi, жоден мисливець не промахнеться. А взагалi, мiй дiд Аян вважає, що справжнiй мисливець повинен цiляти з "польоту кулi", тобто, доки сягає пострiл. Он батько мiй полював на соболя, цiляючи в око. От тiльки загинув вiн. У тайзi загинув, позаминулого року. Тепер дiд хоче, щоб я теж став мисливцем. Ще вправнiшим, нiж батько.