- А я, мабуть, не наважився б убити оленя. Рука не пiднялася б.

Хлопчина здивовано глянув на мене i, подумавши трохи, стенув плечима.

- Це добре. I нiколи не треба стрiляти в дичину, якщо ти не справжнiй мисливець, i якщо можеш прожити, не полюючи. Так вважав мiй батько. Я чув, як вiн казав це студентам-практикантам. Тебе як звуть?

- Валерiй.

- Валерка? - перепитав хлопчина. Й, усмiхнувшись, поплескав мене по плечу. - А мене - Чингiс. Чингiс Курун. Он, за тим пагорбом, є нанайське селище Еймон. Я - звiдти. Але ми з хлопцями часто буваємо у Норданi. Ну а ти обов'язково навiдайся до нас, в Еймон, покажу красивi мiсця. I з дiдом своїм Аяном Куруном теж познайомлю. Ти ще почуєш про нього, його звуть Вiчним Мисливцем. Дiд чудово знає увесь наш край i безлiч цiкавих iсторiй. Тепер йому вже за сiмдесят, дуже старий. А колись був найкращим мисливцем Далекого Сходу. Так усi кажуть. Та й зараз вiн ще iнодi виходить на полювання, або збирає в тайзi трави та корiння, якими можна лiкуватися.

- Ну от, бачиш, з дiдом тобi вже пощастило, - всмiхнувся я. Цiкаво було б поговорити з ним. А що завадив тобi "полювати" - пробач. Хто ж мiг подумати?..

- Нiчого, зате познайомилися. Той, з ким познайомишся на полюваннi, стає найкращим другом. До речi, вчора дiд Аян пообiцяв, що незабаром пiдемо до ущелини Чин-Чак, де знаходиться Шаманська печера. Якщо хочеш, я спробую вмовити, щоб узяв i тебе.

- Чин-Чак? Нiколи не чув такої назви. I про печеру - теж. Там щось цiкаве?

- Цiкаве?! - обурився Чингiс. - Ще й питаєш! Це ж найтаємничiша печера з усiх, якi тiльки є на Далекому Сходi. I шлях до неї знають лише кiлька старих мисливцiв. Ранiше шамани забороняли навiть наближатися до неї, мовляв, кожен, хто наважиться увiйти до печери, обов'язково загине. Отож, мiй дiд, мабуть, був першим iз нашого селища, хто порушив цю заборону. Вiн побував там кiлька разiв i тепер, напевне, вже нiхто не знає цього пiдземелля краще за нього.