- Тим паче, що твоу завбачення, на вiдмiну вiд екзальтованих зойкiв "пророкiв", завжди дуже вiрогiднi. Отож, не бiйся знеслави i починай.
Герман розумiв, що слiдчий у цей спосiб хоче перевiрити своу власнi припущення й передбачення, якi у нього вже склалися в певну схему дiй i протидiй.
- Слухаю i корюся наказовi! - бадьоро проголосив вiн. - Пророкування перше: з того моменту, як Марiя Магдалина ступила за арку прокуратури, наше розслiдуваня вже нi для кого не тасмниця.
- Слушно.
- Пророкування друге: кiт наполохас мишей.
- Само собою...
- Мишки поводяться рiзно. А надто скнари, ураженi патологiчною жадiбнiстю. Чому б, поки не пiзно, не продати ватага? Хiд думки простий: заводiя все одно схоплять римляни, треба хоч якусь користь з цього мати. А щоб Фортуна не проминула з щедротами своуми, слiд поспiшати, дiяти не гаючись.
- Правильно.
- Але я певен: Iуда не пiде до нас. Не наважиться...
- Проте вiн насмiлиться шантажувати храмових павукiв! - завершив Луцiй Галл. - Адже храмова зграя не вiд того, щоб знешкодити небезпечного грабiжника. Вiн принадився ух вительбушувати безкарно! Кумедно виходить...
- Що я маю робити? - запитав Веселий Герман.
- Пильнувати! Увечерi не спускай ока з храму. Я певен, довгоносик не зволiкатиме: жадiбнiсть - надiйний батiг. Вiн нам потрiбен живим i неушкодженим! Якщо зможеш, одразу вибий з нього зiзнання i, не гаючись, схопи ватага.
- Зрозумiло, патроне.
- Одноу деки легiонерiв тобi вистачить?
- Цiлком.
Людину, вузьке обличчя якоу нагадувало сокиру, бо на ньому домiнував могутнiй нiс. Веселий Герман примiтив, коли вже впали густi сутiнки.
Герман обрав собi зручну для стеження позицiю. Вправно розташував наданих йому воякiв, якi за його знаком вмить могли замкнути коло без надiу на втечу в бiчнi вулички.
Присутнiсть поблизу храму поодиноких легiонерiв нi в кого не могла викликати тривогу: Вежа Антонiя, перетворена в казарму для римських воякiв, i храм Соломона, власне кажучи, складав одне цiле. Тому присутнiсть тут окремих легiонерiв, була такою ж природною, як i святенникiв. Iнша справа, якби вони чатували чiльним загоном, - це, безумовно, привернуло б увагу i могло наполохати.