- Ви про Iуду?

- Авжеж, про нього.

Луцiй Галл трiумфував: ця жiнка вдруге впiймалася на гачок, закинутий навмання!

Веселий Герман схвально усмiхнувся.

Вони обидва вмiли цiнувати вправнiсть в розмовах пiд час допитiв.

- Не лiзе до тебе в залицяльники?

- Це з його пикою?

- А що, не гарна?

- Вузька, наче сокира ката! Подвiйноу довжини нiс, до якого притуленi крихiтнi, мов у тхора, оченята, i вуха сторчаком - ото й буде Iуда. Усе обличчя - з одного носа сокирою...

- Звiдки вiн родом?

- Iз Карiота, тiльки не знаю, з якого саме - в Iудеу чи в Моавi. Одак скажiть i ви менi: чому ви все розпитусте й розпитусте? Може, хтось у чомусь i завинив... Але яка моя провина?

- Нiякоу, - знизав плечима Луцiй Галл.

- Чого ж ви мене тримасте?

- Хiба? Я вважав, просто ведемо присмну розмову з чарiвною жiнкою.

- То я вiльна?

- Авжеж!

- Ну, тодi я пiшла, - ще не зовсiм вiрячи, Марiя Магдалина пiдвелася.

- До наступноу зустрiчi!

- Хай уу лiпше не буде...

- Германе, дай наказ чатовим, щоб випустили на волю.

- Слухаюсь, патроне!

Луцiй Галл дивився услiд, милуючись уу викличною, хтиво-хвилястою ходою.

"А! - мовив сам до себе. - Така пiднiме з труни покiйника без усякого втручання чудодiя!"

Вiн був вельми задоволений собою.

4. ОДИН ТОВАР ПРОДАНО ДВIЧI

- Пiшла, озираючись на всi боки, - доповiв пiвнiчний гiгант. Здасться, хтось уу уже виглядав.

- Запам'ятав спостерiгача?

- Нi, бо вiн до неу не пiдiйшов. Стояв досить далеченько, та ще в затiненому портику.

- Можливо, просто залицяльник...

- Все може бути!

- Так, тепер усяке може трапитись, - погодився Луцiй Галл. - Якi ж твоу мiркування, Германе?

- Хочете, щоб я передбачив прийдешнс, як це роблять мiсцевi вiщуни?