Римлян вражало, що цiлий народ дав себе уярмити цим неробам з кадилами, щоб його сили й достаток, його енергiю й наснагу пожадливо висотувала плодюча зграя святих дармоудiв. Iмперський Рим вважав це становище, м'яко кажучи, нерозумним. Вiн запровадив своу податки, якi дiяли по всiй iмперiу, а храмову десятину вилучив з категорiу, що охоронясться законом. Будь-якi пожертви iудейському боговi набули чинностi доброу волi. А щоб вибити у схидни зуби, у верховного суду - Синедрiону - було вiдiбрано право нй смертне покарання. У вiданнi святенникiв лишився тiльки розгляд суто релiгiйних питань, в якi iмперська адмiнiстрацiя не втручалася. Рабини злобилися, але сила була на боцi Риму...

...Iуда iз Карiота вислизнув з храму, коли зовсiм стемнiло. Бiля пiднiжжя сходiв, що вели до Нижнього мiста, його зненацька оточили. З переляку цей уже викiнчений запроданець мимовiльним порухом шарпнувся до широкоу поясноу намотки. Веселий Герман негайно запустив туди свою десницю. Вiн витяг шкiряний гаман, що присмно брязнув благородним металом.

- Запалiть смолоскипи! - наказав вiн.

Захиталося чадне червоне полум'я, пострiлюючи смоляними бризками. Веселий Герман витрусив монети на долоню, старанно порахував ух i неквапом зсипав назад у гаман.

- Ха, лише тридцять шекелiв, - розчаровано пробурмотiв вiн. - Ну й скнари! Га? За голову ватага - лише тридцять срiбнякiв! Де це чувано? От якби дали золотими денарiями...

Iуда розгублено клiпав. Веселий Герман простягнув йому гаман:

- Бери! Для нас це не грошi...

Iуда жадiбно схопив свою здобич i поспiхом сунув за пазуху.

- Слухай, - зичливо мовив Веселий Герман, - може, ти продаси його вдруге?

- Кого? - пробелькотiв Iуда, який досi не оговтався вiд ляку. Його крихiтнi оченята, перегородженi видатним носом, полохливо никали по вояках.