Клавдiя Прокула, дотримуючись слова, мовчала, хоч це уй давалося нелегко, особливо коли розмова торкнулася уу самоу. Цей маленький чоловiчок насмiлився оцiнювати уу! Проте чомусь було присмно.

- Отже, ти визнасш, що був у храмi, - пiдкреслив Понтiй Пiлат.

- Навiщо приховувати, що всiм вiдомо, - просто вiдповiв арештант.

- Ти уже двiчi зчинив бучу у цьому Домi вашого iудейського бога. Чому?

- Тому, що бог покинув храм. Вертеп розбiйникiв не може бути Домом господа.

- У твоух словах, Iсшуше, кристься звинувачення. Чи можеш обгрунтувати його?

- Це легко...

- Кажи - я слухаю.

- Чи не блюзнiрство робити з бога мерзенного лихваря, що дере грошi в рiст небесного блаженства? Чи не злочин уособлювати бога в огидному мiняйлi, який небеснi блага обмiнюс на земнi срiбняки? Чи це не розбiй, коли вiру перетворено в предмет безсоромноу торгiвлi?

- Усе це риторика, - сухо зазначив Пiлат. - Чи масш щось сказати конкретно?

- Можу й конкретно...

- Кажи смiливо!

- Ось лише один приклад з багатьох. Запроваджено правило: жоден вiруючий не допускасться до храму, якщо не дасть грошовий податок "на викуп душi". Однак левiти беруть монети лише старого карбу, тобто такi, на яких не карбовано облич цезарiв. Тих старих монет уже майже нема в обiгу. Роздобути ух дуже важко. Але вони с в достатнiй кiлькостi у храмових мiняйл, якi зовсiм не випадково сидять в галереу при входi до храму. Вартiсть староу, давно знецiненоу монети - теперiшнiй iмперський золотий. Але й це не все, бо жадiбнiсть левiтiв не знас меж. Щоб обмiняти монети, слiд спочатку сплатити ще й так званий обмiнний податок. Вартiсть права на обмiн - срiбний денарiй або срiбна драхма. Прочан багато. Особливо на релiгiйнi свята. Прибуток пiдрахувати не важко. Вiн бiльший нiж iмперськi податки разом узятi. До того ж храм не втрачас запас монет старого карбу. I вони знову повертаються в торби мiняйл!

Прокуратор Понтiй Пiлат спохмурнiв.