- Чи усвiдомлюсш ти, що зробив полiтичне звинувачення ?

- Я не зовсiм добре знаю римськi закони.

- Ми суворо карасмо за образу особи цезаря. А ти повiдомив важливе: до храму не допускаються люди, якi несуть монети з карбом божественних принцепсiв. Так?

- Я це сказав...

- А чому левiти це роблять? Чи знасш?

- Чому? Бо у них. гендлярський бог - золотий тiлець. Iншого вони не знають i знати не хочуть.

- Я запитав не про це. Сформулюю iнакше, щоб ти зрозумiв: як левiти пояснюють вiдмову брати монети з зображенням римських принцепсiв?

- Та просто: Кайафа каже, що цi сустнi зображення - образа для царя небесного. А насправдi, окрiм наживи...

- Досить, це вже лiрика! - зупинив його Понтiй Пiлат. - Скажи менi лiпше таке: що ти зробив би з храмом?

- Я сказав про це в очi самим левiтам. Я сказав ум: "Як прийшов потоп i знiс усiх, так i ваш храм облуди буде знесено. Бо де буде падло, там зберуться й орли. Нерозумнi i слiпi ви, бо святите золото! Горе вам! Бо за злочинами вашими прийдуть чорнi днi. I обложать храм окопами, i обступлять навкруги, i стиснуть звiдусюди. I знищать його з лиця землi, i не залишать каменя на каменi! Бо цей храм уже не божий дiм молитов, а вертеп з кублом гадючим!"

- Ти справдi це сказав? - не стримав свого подиву прокуратор.

- Я сказав це...

- Першосвятенник Кайафа знас про це?

- Вiн теж слухав мене.

- Коли це було?

- Три днi тому.

- А потiм ти з ватагою спiльникiв пiшов грабувати храмових мiняйл?

- Я нi в чому не винен. Хiба на мене хтось скаржився?

- Масш рацiю: нема нi скарг, нi позову. Адже, щоб звинуватити тебе, ум треба викрити самих себе. Але зараз я зроблю одне припущення. Якщо воно вiрне, можеш не вiдповiдати нiчого. Ви забрали у мiняйл монети старого карбу?

Запала промовиста мовчанка.

Велична Клавдiя Прокула з веселою повагою позирала на свого проникливого чоловiка.