- До мене дiйшли чутки, - суворо мовив вiн, - що у храмi зневажено особу цезаря. Ви нехтусте монетами з зображеннями принцепса. Образа особи цезаря карасться смертю!

Обличчя Аннана розквiтло осяйною усмiшкою. Вишкiрились чорнi корiнцi зубiв.

- Але ж ми робимо це, - з образливою поступливiстю мовив вiн, - з ласкавого дозволу самого принцепса Тiберiя.

- Де цей дозвiл, у кого?

- У тебе, прокураторе, - скалився чорними корiнцями Аннан. - Адже свого часу ти одержав наказ не дратувати вiруючих... А-в нашому храмi нема зримих зображень навiть самого Всевишнього.

Це був нищiвний i болючий удар. Головне - прокуратор сам себе пiд нього пiдставив. Понтiй Пiлат вмить зрозумiв, на що натякас чорноротий Аннан. Вiн згадав, як його вiйськовi загони увiйшли до ррусалима з зображеннями принцепса на бойових держаках з римськими орлами. Вiн наказав тодi вивiсити щити з зображеннями цезаря на стiни палацу Iрода Великого. Святенники зчинили неймовiрний галас. I от з Риму надiйшов наказ "не дратувати" вiруючих. Принцепс Тiберiй не полюбляс морочитись заворушеннями в провiнцiях...

У розмовi з Аннаном Понтiй Пiлат зазнав повноу поразки.

Коли святенник пiшов, Клавдiя Прокула стурбовано запитала:

- Невже ти уб'сш Назарея на догоду отруйним грибам з храму?

- Я уже сказав, що безвинних не караю, - твердо вiдказав Пiлат. - Ти знасш: двiчi я обiцянок не даю. Я ух виконую.

Того ж дня прокуратор Пiлат вiдрядив до проконсула Вiтеллiя термiнового гiнця - самого Луцiя Галла:

- Якомога швидше повертайся з вiйськом!

Пiсля того вiн покликав до себе Веселого Германа, розмову з яким почав дивним запитанням:

- Чим пояснюсться чудо воскресiння з мертвих Лазаря?

7. САМОГУБЦЯ З ЛОПАТОЮ

Ще зорiло, коли Веселий Герман разом з гостродзьобом Iудою верхи на добрих конях проминули Схiднi врата ррусалима, ух супроводжували трос легiонерiв. Заспана сторожа здивовано дивилася ум услiд.