- То як, Лазаре, домовились?

- А що я можу сказати...

- Щось та скажеш.

- Та нiчого такого я не знаю...

- А я хiба про щось таке? Бачу я, ти своум свiдченням i сам цiни не вiдасш. Але присягаюся, тебе слухатимуть з роззявленими ротами. Уяви сам: труна, мандри до мерцiв, зухвала втеча з потойбiчного свiту, яка досi ще нiкому не вдавалася!

Лазар понуро вивчав своу бруднi, босi ноги.

- Твос постання з мертвих, - неугавно виспiвував балакучий рудань, воiстину чудо з перчиком! А хто ж допомiг тобi обдурити потойбiчну варту? Герой судового процесу - Iсус Назарей! Кажу тобi, Лазаре, таких кумедних чудасiй не вигадував навiть мiй улюблений дотепник Менандр.

- Вiльно вам жартувати...

- Та якi тут жарти? Вудь певен, ця потойбiчна оповiдка затьмарить навiть спогади твосу сестрички, гулящоу Марiу. Бо що уй оповiдати? Що вона переспала з Iсусом? Не дива! Велике дiло - побавитись. Хто з нею лишень не розважався... Iнша справа - оповiдь живого мерця!

Саме цiсу митi з халупи вийшла молодиця жагучоу краси. Легко, по-хатньому одягнена. Усi принади - на виду. Веселий Герман отетерiв.

- О! - все ж спромiгся вiн. - Про неу помовка, а вона вже тут!

- Це не Марiя, - остерiг його Лазар.

- А хто ж? - ще бiльше здивувався Герман.

- Старша сестра Марфа. Дуже вони схожi...

- А що? Як старша, то гiрша? - бiлозубо всмiхнулася молодиця рудому незнайомцю.

Тiльки зараз Герман роздивився, що молодичка круглiша у стегнах. I очi у неу не такi нахабнi, як у Магдалини. Хоч теж - з бiсенятами.

- Таж тут цiлий квiтник з красунь! - проголосив вiн. - Гарем, який охороняс монстр з того свiту!

Вiн по-змовницькому пiдморгнув Марфi i дружньо запитав:

- До тебе теж Iсус пiдбивався?

- А з чого ти узяв? - грайливо вiдказала вона.

- Надто ти схожа на сестричку. Якщо вас удень можна переплутати, то вночi i поготiв!