Вона узялася руками в боки i викличне майнула спiдницею:

- А хоч би й так, тобi що за клопiт?

- Ревнощi гризуть! - не губився рудань. - Та скажи менi: вiн з дiвками такий же удатний, як з мiняйлами у храмi?

- Усе пiзнасться в порiвняннi, - загадково вiдповiла Марфа.

- Ха! - зрадiв Герман. - Доведеться знайти час, аби задовольнити твiй здоровий потяг до аналiтичних знань.

- А ти веселий хлопець... Як звати?

- Герман! А ти замiжня?

- Та де...

- Чому ж? Така вродлива...

- Без посагу не беруть. У нас так: вiзьмуть i горбату, аби з грiшми. Тесляр Iосиф узяв матiр Iсуса, коли вона вже вагiтною була. А чому! Бо за неу грошики дали. Збагнув? А ми - бiдаки. Лазар навiть свою труну продав, щоб стало на ужу... Я ж не дiвча, щоб мене купили.

- А Марiя iз своух заробiткiв не допомагас?

- Марiу теж на посаг треба... Паппус уу тепер не вiзьме! Сильно вона його образила. Паппус хоч i старий, та взяв уу навiть з доплатою... Я б вiд нього нiзащо не втекла!

- Чого ж Марiя втекла? Хiба не знала, що уу чекас?

- Та коли це було? Мала вона тодi була i дурна, а тут багатий римлянин почав залицятися. Вона й побiгла по глупотi своуй вiд чоловiка...

Вони так захопилися шлюбною розмовою, що нiби забули про все на свiтi. Навiть про присутнiх тут Лазаря та Iуду - майбутнiх свiдкiв Кайафи.

Лазар усе зиркав скоса на них, наче на щось зважуючись, i нараз швидко буркнув Iудi:

- Добре, що без тебе закопали грошi в Гефсиманському лiсi, а то б ти, шкурнику, i казну товариства виказав...

"Ну от i все! - подумки зазначив Веселий Герман. - Мети досягнуто. Однак таки довелося марудитись... Але тепер цей скнара Iуда всенький лiс перерис, шукаючи скарб. I то - поспiхом! Щоб iншi не випередили... Час i в зворотню путь. А шкода..."

- Марфо, - сказав уголос, - я чекатиму тебе в ррусалимi. Запитасш Веселого Германа, будь-який легiонер мос помешкання покаже.