- Якогось такого брунатного... А очi у нього карi, як в усiх тутешнiх. Нiс довгий i гачкуватий...

- ...як у всiх тутешнiх! - засмiявся Понтiй Пiлат, прокуратор.

- Ти не хочеш мене слухати? - спокiйно запитала Клавдiя Прокула.

- Хочу, моя люба! Але чи примiтила ти в ньому хоч щось таке, що було б не "як у всiх тутешнiх"?

- Що ти масш на увазi?

- "Шрам, родимка, плямка, якесь калiцтво...

- Зрозумiло. Нiчого такого я не помiтила - обличчя у нього чисте. Смагляве. Калiцтва теж не зауважила. От хiба його руки...

- А що - руки?

- Вони у нього тонкi й тендiтнi, як у жiнки. З довгими пальцями...

- Славно! - сказав прокуратор. - Це вже щось...

2. ВЕСЕЛИЙ ГЕРМАН ЧУХАр ПОТИЛИЦЮ

Ось чому, коли Луцiй Галл прийшов доповiдати про подiу у храмi, прокуратор Понтiй Пiлат його просто-таки ошелешив.

- То що, Луцiю, - весело мовив вiн, - будемо шукати людину, яка на зрiст - менi по плече? Волосся у того чоловiка брунатне, хвилясте. Очi карi. Нiс гачкуватий. Руки тонкi, з довгими пальцями.

- Звiдки ви знасте, патроне?

- Та с в мене один особистий iнформатор. Дуже надiйний!

- А! - нараз прозрiв Луцiй Галл. - Ми з'ясували: у храмi була й ваша дружина Клавдiя Прокула. Я з нею щойно вiтався на входi.

- Ой, любий Луцiю, вiд тебе нiчого не приховати! Ти справжня нишпорка... Але хто ж цей низенький, хвилястий, гачкуватий i так далi?

- Нам вiн добре вiдомий. Iм'я - Iсус Назарей. Я прихопив його справу. Про всяк випадок...

- Справу? Не чув про таку!

- ту заведено ще кiлька рокiв тому, в часи прокуратора Квiрiнiя.

- З якоу причини?

- Були пограбованi мiняйли у храмi.

- Отакоу! Це вже цiкаво. Дуже цiкаво...

- Ось словесний портрет заводiя.

Луцiй Галл вийняв з теки i простягнув прокураторовi цупкий папiр, розрахований на тривале зберiгання. Понтiй Пiлат швидко перебiг його очима: