А сталося ось що.
7. ВИБУХ КУЛIНАРНОГО ВУЛКАНА
Несподiвано просто пiд нами могутнi шари кварцового сланцю загрозливо настовбурчилися, а потiм закопилилися угору. По новоутворенiй, сдинiй в одноманiтному ландшафтi планетi-гулi побiгли зморшки трiщин. Ми й оком не встигли клiпнути, як ця патологiчна пухлина вибухнула.
- Капiтане! - заволав на все горло Азимут, нiби я одвiку був слiпий i глухий. - Пiд нами дiючий вулкан!
Так, що не кажiть, а штурман мав рацiю. Справдi, на, здавалося б, мертвiй планетi вибухнув вулкан, просто над кратером якого непорушне зависла ракета, бо я встиг натиснути на гальма, щоб не проминути це рiдкiсне видовисько. Але що дивно - з отвору у чорне небо летiли не кам'янi брили, не геологiчне начиння i не бризки магми.
Може, ви менi не повiрите, але вулкан обстрiлював нау коробку стiльцями, волохатими пальмами у дубових дiжках, чарками i фужерами, саксофонами i кларнетами. Наввипередки з барабаном летiла добряча миска з паруючими варениками у сметанi.
- Оселедець, iкорка, крабчики, баличок, огiрочки, книга скарг! сторопiло впiзнавав я.
Мимоволi складалося враження, нiби пiд нами вибухнув не пересiчний вулкан, а один з найкращих у Всесвiтi ресторанiв.
У цей iсторичний момент Азимут тiльки того й надумав, що безсоромно збрехати, хоч ми вже з мiсяць сидiли на самiй хлорелi, заливаючи цю сухiврю набридлою пастою:
- Капiтане, щось у мене зовсiм зник апетит...
А вулкан невтомно бомбардував нашу коробку добiрними стравами. На обшивцi шкварчала ясчня, лiпилися пампушки з салом, крученики i галушки, репались закоркованi рожевими борошняними шапками глечики з запашною печенею, по iлюмiнатору котилися гарячi хвилi борщiв, капуснякiв та солянок. А коли з кратера вервечкою випурхнув десертний асортимент медяникiв, коржiв з маком, сухих вин i срiбних кавникiв, я не витримав: