I тут мене наче осяяло.

Тисяча ефектiв Доплера! Адже планета котиться точнiсiнько нашим курсом, тiльки у зворотному напрямку! Досить пришвартуватися до неу, i вона сама вивезе нас без даремних витрат дорогоцiнного у мiжзiр'у пального.

- Готуй, Азимуте, якiр, - наказав я, - будемо чiплятися до планети на буксир.

- Але ж на нiй нема за що вчепитися! - зойкнув вiн.

Чого тiльки не робить з людиною розпач.

- Хтозна, - незворушно зазначив я, - може, нема, а може, с. Ми ж бачимо планету тiльки з одного боку, i твiй висновок, можливо, виявиться однобоким, адже ми ще не дослiдили планету всебiчно. Раптом на другiй пiвкулi ми побачимо цiлковиту антикартину?

- А якщо не побачимо? - сумнiвався Азимут.

- Що ж! На нашому рахунку буде ще одна навколопланетна подорож. Ми завершимо уу по паралелi, що збiгасться з нашим курсом. Тодi нам нiхто нiколи не дорiкатиме, що ми знехтували прекрасною можливiстю дослiдити оббiловане небесне тiло. Така нагода навiть менi вперше у життi траплясться.

- I, певно, востаннс! - зловiсно вирiк штурман.

Але моум наказам скорився, бо, зрештою, важити життям хлопець звик. Адже вiн ще зi шкiльноу лави прямим курсом пересiв на борт мосу посудини, отже, навiки позбувся шкiдливого впливу з боку надто обережних капiтанiв, яким не судилося й поблизу ходити навколо справжнiх пригод.

Сказано - зроблено.

Ми повiльно рушили вперед, назустрiч неминучому. Сталевий трилапий якiр волiкся на ланцюгу по гладенькiй, немовби обточенiй на велетенському верстатi, поверхнi планети.

Час плинув, а в нашому становищi нiчого не мiнялося. Ми вже завернули за обрiй, а якiр так само безрезультатно волiкся за нами, мов кресало, висiкаючи iскри з рiдкiсних копалин. Хай йому бiс! Невже дiйсно справдиться похмурий гороскоп, складений штурманом на грунтi точних обчислень? Визнаю, мене тодi, вели вперед не обчислення, а добре розвинена iнтууцiя, без якоу нема чого чiпляти нашивки мiжзоряного навiгатора.