- Капiтане, а може, XXX тутешнiй виродок? Може, вiн од роду мав не два, а три баняки, а потiм йому зайвi стесали?

Я тодi присоромив Азимута як мiг:

- Ех, Азимуте, а якби в тебе голову вiдтяли, якоу б ти заспiвав? З усього видно, було нашому детективовi непереливки. Певно, потрапив-таки мисливець у зуби вовкiв! От бандюги i затаврували його найособливiшою з усiх тутешнiх прикмет.

I що ви думасте? Незабаром з'ясувалося, що думка мого штурмана йшла вiрним курсом i що його пiдозри не були безпiдставнi!

Одного разу розкошусмо ми з XXX в гамаках (Азимута, звiсно, нема, бо вiн поклав собi познайомити чарiвних таотянок з найкращими зразками земних народних усмiшок), я неквапом палю люльку, а колишнiй детектив, ясна рiч, солодко куняс.

- Ха-ха-ха! - погукав його я.

Вiн лiниво, як кiт бiля теплоу груби, розплющив одне око.

- До ваших послуг, капiтане...

- Що, хлопче, - руба спитав я, - побував у руках злочинцiв?

Отут засвiтилося й друге його око.

- Помилястеся, капiтане. У руках державного ката!

Я аж пiдскочив.

- Як? Детектива та до ката? Як це так сталося?

- Але з умовою: тiльки мiж нами...

- Будь певен! - заприсягаюся я, бо мене аж розпирала природна допитливiсть.

Я нашорошив вуха i почув моторошну, сповнену глибокого внутрiшнього драматизму iсторiю.

Був час, коли сiромаха носив на плечах, як i всi комплектнi громадяни, двi братнi голови: XXX i дзеркальну копiю XXX. Тiльки й рiзницi було, що iм'я першого читали спереду, а iм'я його брата назадгузь. Щоб не плутати голiв-близнюкiв, значить.

Ви вже знасте, що XXX (його iм'я вимовлялося як Хоробрий Хлопець i Хваленик) був детективом. Але XXX (читай Харцизяка, Хапун та ще й Халамидник) був злодiсм! Двi братнi голови, подiленi соцiальною прiрвою! Уявлясте ситуацiю: одна голова замислюс i здiйснюс зухвалi пограбування, а друга уу викривас. В одноу суд конфiскус усе добро, друга купасться у нагородах та ще одержус десять вiдсоткiв вiд награбованого...