А жiнки зiтхають: "Як iдилiчно! Як романтично!"

Але вся та iдилiя й романтика - облуда, бо на околицях живуть люди, що не мають грошей. А хто в такому великому, багатому мiстi не має грошей, той стає понурий, заздрiсний, а часто й сварливий. I виннi в тому не так самi люди, як завулки.

Малий Тiм попав у такий-от вузенький завулочок, як було йому тiльки три роки. Тiмова весела, повненька матуся померла, а татовi довелось пiти працювати на будiвництво, бо тодi саме було безробiття. Отож i мусили батько з сином залишити своє свiтле, гарне помешкання з заскленим балкончиком край мiського парку, i перебратися до вузького завулка, забрукованого кругляками. В тому завулку весь час пахло перцем, кмином та ганусом, бо там стояла єдина на все мiсто фабрика прянощiв. А незабаром у Тiма з'явилася мачуха - худюща, з гострим, нiби мишачим, писком. - i на додачу зведений брат, бiлий як сметана, розпещений та вредний хлопець.

Як на свої три роки, Тiм був хлопчик мiцненький; вiн умiв навдивовижу дзвiнко смiятись i цiлком самостiйно кермував пароплавом, зробленим iз двох стiльцiв, або автомашиною з диванних подушок. Небiжчиця матуся, було, смiялася до слiз, коли Тiм вибирався в подорож по свiту на тих стiльцях чи подушках та вигукував: "Чах-чах-чах, Аме-ерика!" А от мачуха його за таке лупцювала. I вiн нiяк не мiг того зрозумiти.

Та й свого нерiдного брата Ервiна Тiм не розумiв, бо той виявляв йому свою братню любов, шпурляючи на малого полiняками або вимащуючи його сажею, чорнилом чи сливовим повидлом. Однак найнезрозумiлiше було те, що карали тодi не Ервiна, а Тiма ж таки. Одне слово, стiльки було в тiй новiй оселi незрозумiлого й так воно гнiтило хлопчика, що вiн майже вiдучився смiятися. Лиш тодi, коли був удома тато, лунав iнодi в хатi Тiмiв тоненький заливистий смiх iз кумедним "iк!" на кiнцi.

Та, на жаль, тепер тато рiдко бував удома, бо працював на далекiй будовi. (Адже й оженився вiн удруге тiльки задля того, щоб не кидати малого сина самого вдома.) Лиш у недiлю мiг тато побути зi своїм синочком.