Та, на жаль, дуже рiдко траплялося Тiмовi смiятись. Вiн став мовчазний i гордий, просто неймовiрно гордий. Так вiн боронився вiд мачухи, що гризла йому голову за всяку дрiбничку, хоч, може, часом i не зi злостi, а просто так.

Коли Тiма вiддали до школи, вiн дуже зрадiв. У школi вiн з рана й до обiду почував себе далеко вiд свого завулка - далеко-далеко, хоч насправдi вiд дому до школи не було й пiвкiлометра. В першому класi Тiм знову став часто й весело смiятися, i за той смiх учитель часто вибачав хлопчиковi рiзнi дрiбнi провини. Тiм тепер намагався догоджати навiть мачусi. Коли вона вряди-годи хвалила його - за те, скажiмо, що сам донiс додому цiлих п'ять кiлограмiв картоплi, - вiн ставав щасливий, ласкавий i послужливий. Та згодом вона знову лаяла його нi за що, i вiн знову замикавсь у собi й удавав гордого. Тодi, було, до нього анi приступу.

Така ото незлагода мiж ним i мачухою погано позначалась на його шкiльнiй науцi. Хоч Тiм мав куди бистрiший розум, нiж багато його однокласникiв, проте вiн дiставав гiршi оцiнки, нiж вони, через те, що часто бував неуважний на уроках. Та ще через домашнi завдання.

Бо йому було дуже важко їх робити. Тiльки-но сяде зi своєю дощечкою за стiл у кухнi, як надходить мачуха й проганяє його до дитячої кiмнати. А там хазяйнував його нерiдний брат Ервiн, що не давав малому нi на хвилину спокою. То йому забагнеться гратися з Тiмом, а як той вiдмовиться - Ервiн злоститься; то розкладеться зi своїм "конструктором" на весь стiл, так що Тiмовi нiде й примоститися з зошитами. Одного разу Тiм у праведному гнiвi вкусив Ервiна за руку. Та не було йому з того добра. Мачуха, побачивши кров на синочковiй руцi, зарепетувала на всю хату й назвала Тiма гадюченям. I навiть татко за вечерею не озвався до нього й словом. Вiдтодi Тiм бiльше не заводився з розбещеним мазунчиком, а почав нишком учити уроки в татковiй та мачушинiй спальнi. Але Ервiн, помiтивши те, виказав його: адже дiтям не дозволялось заходити в спальню дорослих, такий був один iз найперших мачушиних законiв.