I мусив Тiм знову якось примудрятися вчити уроки в не дуже приємному товариствi свого зведеного брата. Коли той не пускав його до невеличкого столика, єдиного в їхнiй кiмнатцi, Тiм сiдав на лiжко й клав зошит на тумбочку. Однак i там Ервiн весь час заважав йому. Тiльки в середу, коли Ервiн був у школi по обiдi, Тiмовi щастило вивчити уроки так ретельно, як вимагав учитель. А Тiм дуже хотiв йому догодити - цей малий хлоп'як, що вмiв так гарно смiятися, радий був з усiм свiтом жити в злагодi.

Та, на жаль, Тiмовi домашнi роботи дедалi менше подобались учителевi. "Здiбний хлопець, тiльки ледачий i неуважний", - казав вiн. Звiдки ж мав учитель знати, що хлопцевi доводиться день у день вiдвойовувати собi мiсце, щоб вивчити уроки. А Тiм йому того не розповiдав, бо певен був, що вчитель i сам усе знає. Отак i школа знов довела хлопця до сумного висновку, що життя незрозумiле й що дорослi всi несправедливi. Всi, крiм його тата.

Та й ця єдина в свiтi справедлива людина покинула його. Бо коли Тiм на превелику силу добравсь у школi до п'ятого класу, сталося нещастя: тата вбило на будiвництвi дошкою, що впала звiдкись згори.

Оце вже була найнезбагненнiша подiя в Тiмовому життi. Вiн нiзащо не мiг збагнути, яке право мала та дошка отак iз доброго дива впасти й накоїти такого страшного лиха. Спершу вiн просто не хотiв повiрити, що це правда. Лиш у день похорону, коли розхвильована, заплакана мачуха надавала йому ляпасiв за те, що забув почистити їй черевики, Тiм зрозумiв, який вiн тепер самотнiй. Бо ховали тата якраз у недiлю.

Лиш тодi Тiм заплакав. Вiн плакав i за батьком, i над самим собою, й над усiм свiтом. Навiть мачусi стало соромно, i Тiм уперше зроду почув вiд неї: "Ну, вибач, Тiме, не плач, я ж нехотячи..."

Година на кладовищi була для Тiма наче лихий сон, що його хочеться чимшвидше забути й що вiд нього лишається тiльки гнiтючий плутаний спогад. Тiм ненавидiв усiх людей, що стояли бiля ями, говорили промови, спiвали, бубонiли "отченаш". То один, то другий пiдходив до мачухи, висловлював їй "своє глибоке спiвчуття", вона, хлипаючи, щось лопотiла у вiдповiдь, i Тiма страшенно дратувало те лопотiння. Вiн хотiв журитись за своїм татком сам. I коли люди почали розходитись, хлопець скористався з тiєї нагоди й простiсiнько втiк.