I ось про Вiтра справдi заговорили, та батько того вже не чує... Тiм i сам не знав, чого йому стало смiшно. Але вiн про це й не думав. Вiн ще не дорiс до того вiку, коли люди замислюються над собою.

Якийсь чоловiк, що стояв поблизу Тiма, зачувши той дзвiнкий смiх iз кумедним "iк!" на кiнцi, швидко повернув голову й пильно подивився на хлопця, а тодi погладив замислено своє пiдборiддя й не довго думаючи рушив до Тiма. Але не спинивсь перед хлопцем, а проминув його, наступивши йому на ногу, й кинув через плече:

- Вибач, малий, я ненавмисне.

- Та нiчого, - знову засмiявся Тiм. - Однаково в мене черевики запорошенi. - Зиркнувши на свої ноги, вiн раптом побачив на травi перед собою новеньку блискучу монету - п'ять марок. Чоловiк, що наступив йому на ногу, пiшов собi далi, й бiля Тiма не було нiкого. Хлопець швиденько став на монету ногою, озирнувся сторожко довкола, нахилився - нiби зав'язати шнурок, швиденько, крадькома пiдняв грошi, сховав у кишеню й навмисне неквапливо почовгав геть.

Та зненацька його перепинив високий худий чоловiк у картатому костюмi й спитав:

- То що, Тiме, хочеш спробувати щастя?

Хлопець спантеличено звiв очi на незнайомця. Вiн навiть не впiзнав у ньому того самого чоловiка, який щойно наступив йому на ногу. У незнайомця був безгубий, немов бритвою прорiзаний рот, тонкий карлючкуватий нiс, а пiд ним рiдесенькi чорнi вусики. З-пiд низько насунутого великого кашкета дивились на Тiма водяво-блакитнi очi. Кашкет був картатий, як i костюм.

Коли чоловiк раптово звернувся до Тiма, хлопцевi немов клубок у горлi став. Нарештi вiн видушив iз себе:

- У ме... у мене немає грошей на заклад.

- Чого ж нема? А п'ять марок? - вiдказав чоловiк. Потiм додав спокiйнiсiнько: - Я бачив, як ти знайшов грошi. Коли хочеш закластися на них, ось тобi квиток. Я його вже заповнив. Певний виграш.