- Гайда на рiчку! - сказав Ява. - Треба помити Собакевича - бач який!

Те, що вiн Собакевич, а не Шарик, Полкан або Жучка, - не викликало вже нiякого сумнiву. Iм'я, жартома дане йому Явою у смердючiй темрявi колодязя, пристало до нього одразу й назавжди.

Ми побiгли до рiчки.

Пiдводний човен з плоскодонки навiчно потонув у забуттi...

РОЗДIЛ II

"Вермахт!.. Двадцять залiзних!.."

- Рень i Завгороднiй! Вийдiть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зривщики дисциплiни! Порушуєте менi навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! - Галина Сидорiвна вся аж кипiла (здавалося, що в неї навiть пара йде з рота).

Ми покiрно потелiжилися за дверi.

У коридорi Ява розстебнув сорочку, нахилився, i Собакевич вискочив з його пазухи на пiдлогу й заметляв хвостом, нiби нiчого не сталося.

- Теж iще! -докiрливо сказав йому Ява. - Не мiг помовчати. Не тебе ж питали, а Павлушу, Чого вискочив, як Пилип з конопель?

Собакевич винувато схилив голову набiк. Мабуть, вiн зрозумiв, що пiдвiв нас.

Галина Сидорiвна спитала мене урок. Я встав, пригадуючи, знаю я його чи не знаю. I за звичкою штовхнув Яву - пiдказуй, мовляв. I тут Собакевич, що сидiв у Яви за пазухою, вистромив через ростебнений комiр голову i на весь клас: "Гав!" У класi - регiт. I Галина Сидорiвна, звичайно, образилась - кому приємно, щоб на нього гавкали? Вона дуже сувора, Галина Сидорiвна, i дуже любить нас виховувати.

- Нiчого, переживем, - сказав Ява. - Не могли ж ми його лишити напризволяще. Щоб знову хтось у криницю вкинув.

Вже виходячи надвiр, я побачив на табуретцi бiля дверей шкiльний дзвоник. Баби Марусi, що керувала дзвоником, калатаючи ним з урокiв i на уроки, не було видно. Рiшення прийшло блискавично. Я злодiйкувато озирнувся - цуп! - i дзвоник уже в мене пiд сорочкою.

- Хай учаться, як такi розумнiї - пiдморгнув Явi. - Не треба їм перерви. Обiйдуться.

- Молодчинка! - похвалив мене Ява. I наче хто кухоль теплого молока вилив за пазуху - то радiсть теплом розлилася в грудях: не часто мене Ява хвалить.