- Хулiганство! Неподобство!. Порушення навчального процесу! - загукала вона.

З-за рогу вибiгла баба Маруся. Вгледiвши Собакевича, .вдарила руками об поли, кинулася за ним - одбирати дзвоник. Собакевич - навтiки. I куди ж ви думаєте - до нас, у кущi.

Ми з Явою вмить розвернулись i так само навкарачках чкурнули назад, у гущавину, до сарая. Причому, якщо Ява рачкував нормально, на чотирьох, то я - на трьох, як собача з перебитою лапою, - менi ж доводилось однiєю рукою пiддержувати штани.

Ми притиснулися до стiни сарая - далi тiкати було нiкуди. Дзвоник все ближче, i от уже Собакевич з розгону ткнувся носом Явi в щоку. Що ж, вiн був не винен - в кого ж йому шукати захисту, як не в нас - своїх друзiв i рятiвникiв.

За якусь мить кущi над нами розчахнулися, i ми побачили розчервонiлу бабу Марусю.

- Ага! - переможно вигукнула вона. - От хто це все влаштував!

З-за баби Марусиної голови з'явилась голова Галини Сидорiвни.

Крижаним металевим голосом Галина Сидорiвна говорить, мов сiкачем рубає:

- Так!.. Ясно!.. На екскурсiю до Києва завтра вони не їдуть!

РОЗДIЛ III

Пригоди в Києвi. Нашi пiдозри дедалi зростають. Старшина Паляничко

Бiля школи галас i метушня. У дворi стоїть вантажна автомашина, прикрашена квiтами та сосновими гiлками, наче весiльний поїзд. На машинi попiд кабiною вже сидять купкою найнетерплячiшi учнi. Серед них, як городнє опудало, стирчить довготелесий незграбний Бурмило. Розставляють останнi стiльцi. Школярi вистроїлися ланцюжком вiд ганку школи до машини i передають один одному стiльцi, якi виносить на ганок Галина Сидорiвна. Всi збудженi i веселi. Ще б пак - цiєї екскурсiї до Києва так довго чекали. Всi весь час смiються, навiть коли для цього нема причини. Всi, крiм нас: мене i Яви.

Ми стоїмо бiля ганку похнюпленi, набурмосенi. I як тiльки з дверей з'являється з новим стiльцем Галина Сидорiвна, ми вмить розтуляємо роти i починаємо: