- Все, дiду, здається. Так, як i було. Правда ж? - несмiливо питає Ява, притоптуючи ногами свiжу землю.

Дiд криво дивиться на нашу роботу - видно, що вiн не дуже задоволений. Але каже:

- Iдiть, iдiть уже. Але знайте, ще раз.щось таке - вуха пообриваю i свиням викину.

Тулячись спинами до самих бур'янiв, ми боком проходимо повз дiда i, як тiльки минаємо його, щодуху бiжимо.

I якраз вчасно: ще мить - i шкарубка дiдова рука з розмаху прилiпилася б до наших штанiв...

Я живу по сусiдству з Явою. I за якусь хвилину ми вже вiдсапуємось у нашому садку.

Ми сидимо у картоплi пiд вишнею. Сидимо й журимось, що така прикра невдача спiткала нас з отим "метром". Але довго журитися ми не вмiємо.

- .Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна.

- Давай, - не задумуючись, кажу я. I тiльки тодi питаю: - Аз чого?

- Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена.

- А як?

- Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт.

- А двигун?

- На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний.

- А дихать?

- Через перископ.

- А на поверхню як випливати?

- Баласт викинем i випливемо.

- А як водою заллє i затопить?

- Ти що - плавати не вмiєш? От iще! "Як? Як?" Дулю з маком з тобою зробиш!

- Сам ти дуля з маком! Який розумний!

- Та ну тебе, - сказав Ява уже примирливо. А я й зовсiм не вiдповiв нiчого - сьогоднi сваритися не хотiлось.