Ми проходили повз старий набокуватий колодязь iз журавлем, з якого давно вже й воду не брали - так замулився. Я перехиливсь i голосно крикнув у задушливу, пропахлу цвiллю й болотом темряву: "Го!" Я люблю гокати у колодязь: таке "го" виходить - аж у вухах лящить. Такого "го" нiде не почуєш, як у колодязi. Красота, а не "го".

От - i зараз...

- Го!...

- Го!

- Го!

Тiльки виляски пiшли - наче аж до центру землi.

I раптом у цi виляски вплелося жалiбне тонке скiмлiння. Я нашорошив вуха.

- Яво! -.кажу. - Там хтось є.

- Бреши!

- Ану гокни й послухай.

Ява перехилився й гокнув. Ми прислухалися. I виразно почули з глибини плаксиве щеняче скiмлiння. Ми перезирнулися.

- Якась свиня вкинула туди цуцика, - сказав Ява.

- Точно, - сказав я.

- Так що? - сказав Ява.

- Треба витягти, - сказав я. Хоч мiг цього й не говорити. Бо вiн таким тоном спитав, що то вже була й вiдповiдь.

- Значить, так, - сказав Ява. - Я сiдаю у цеберку й опускаюся. А ти мене держиш.

- За що! Хiба я тебе так вдержу?

- Ти й справдi слабак. Не вдержиш.

- То, значить, я спускаюся, а ти мене держатимеш, як ти такий могучий.

- Нi, спускатимусь я. Я перший сказав. I ... i в тебе була ангiна тиждень тому. Тобi не можна в колодязь. I взагалi в тебе носоглотка... Ми, знаєш що, вiрьовку прив'яжем он до того бруса-переваги. I ти тягтимеш. Дуже зручно.

- А де взять вiрьовку?

- А ондо припиначка.

- Так на нiй же коза! Разом з козою прив'яжемо, чи що?

- Коза так погуляє, нiде не дiнеться.

- Ну що ж - давай!

- Мме-е-е! - радiсно проспiвала одв'язана коза i негайно побiгла в шкоду. Та нам нiколи було її виховувати.

Ява сiв у цеберку, я взявся за припиначку, прив'язану до бруса-переваги на короткому плечi журавля.

- Попускай! Попускай потроху! - скомандував Ява.