- Ой, упаду!

- Тр-римайся! - пiдбадьорював вiн її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.

Машини стишили хiд. Варя раптом вигукнула:

- Глянь! Та це ж наш гастроном!

За склом вiтрини магазину променi фар освiтили велетенський торт-вежу. Зубцi вежi були викладенi з горiхiв. Мiж ними червонiли троянди з крему, а на стiнi красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. I називалась ця гора ласощiв так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом i ковтала слину. Але нiколи не просила, щоб його купили. Та й нiхто з дiтей не виявляв такого бажання, бо хiба може людина з'їсти такий торт? Хiба що Карлсон...

- Справдi! - Малько-Ванько витрiщив очi. - А онде стадiон...

- I парк з каруселлю!

- I кiнотеатр "Барвiнок"!

- I кiоск з морозивом!

Вони подивились одне на одного:

- Це - наше мiсто!

Виходить, зовсiм недалечко їхнiй будинок - великий, багатоповерховий, з просторими бiлими балконами. Там, у квартирi номер три на першому поверсi, зараз сплять Варинi мама, тато й бабуся, а в сiмнадцятiй, що на третьому поверсi, сплять мама, тато, старший брат i молодша сестричка Малька-Ванька.

Сплять i нiчого не знають, не вiдають.

Якби зiскочити з клятої Автовежi й побiгти додому!

Та зiскочити аж нiяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...

- Куди нас везуть?

- На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.

А на площi машин зiбралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревiли...

Тiльки-но показалась Автовежа, як по всiй площi розляглися вигуки:

- Ось вони! Ось нашi визволителi!

Автовежа вдоволено заворкотiла й почала пiднiмати майданчик з дiтьми все вище й вище... "Визволителi" мружилися вiд яскравого свiтла.

Коли майданчик пiднявся вище найвищих дахiв, Малько-Ванько розплющив очi й побачив навколо море вогнiв.