Заснув навiть у своїй затишнiй будi вiрний друг дiтлахiв - пес Яквас. Проте спав вiн сторожко - пiсля вечерi куховарка тiтка Килина дала йому велику кiстку, яку вiн не встиг догризти й заховав у найпотаємнiшому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазiхнув би на його скарб.

Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру i лагiдну вдачу. З його поведiнки дiти вгадували й характери людей, якi з'являлися в садку. Ось приходить вiдвiдувач, а до нього з гавканням пiдстрибує Яквас.

- О-о! - починає загравати гiсть. - Гарний собачка! I як же його звати?..

- Яквас! - хором вiдповiдають дiти.

- Що?! - дивується той.

- Як-вас! - уже видiляючи кожен склад, повторюють усi й нестримно смiються. Якщо вiдвiдувач теж починає смiятися, то у нього добра вдача, бо жарти розумiє i не ображається. Але були й такi, що сердито буцали Якваса i йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна рiч - поганi люди. На таких i Яквас сердито гавкав.

Але тепер вiн спав i бачив чудовi сни тiльки про добрих людей, якi його навперебiй частували.

Не спав лише найневгамовнiший i найпустотливiший хлопчик - Iвасик. За маленький зрiст його лагiдно кликали - Малько-Ванько. Зараз вiн з головою укрився ковдрою, щоб усi думали, нiби спить.

Та як вiн мiг заснути?

Або хоча б склепити повiки?

Якщо поруч була...

...ЧАРIВНА КIМНАТА!

Про це сказала Олеся Василiвна. А вона нiколи не говорила неправди.

Та воно й так було зрозумiло, що кiмната - чарiвна.

Якось уранцi дядьки в комбiнезонах занесли до кiмнати великий-превеликий ящик, на якому рябiли барвистi написи та незрозумiлi малюнки. Вiд натуги дядьки голосно кректали.

Цiлий день вони там щось робили: грюкали й стукотiли, I нiкому, чуєте, нiкому з дiтей не дозволялося зазирнути навiть у замкову шпаринку цiєї кiмнати!

Увечерi дядьки пiшли, й Олеся Василiвна замкнула дверi. А коли дiти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за сукню, вона сказала, що кiмната чарiвна.