Хай там що, а Чу вирішив підняти собі настрій і пішов шукати щось попоїсти.

— У Вас немає коржика? — чемно запитав він У якоїсь Принцеси.

— Буфет на другому поверсі, — кинула та і манірно закотила оченята.

На другому поверсі справді був буфет. Чу не знав, що таке «буфет», але серцем відчував, що воно щось гарне.

' Він безцеремонно, проте акуратно, щоб нікому не наступити на ногу, розштовхав купку дітлахів, що з'юрбилися перед віконцем.

— Десять медяників! — Чу запхнув до квадратного отвору буфетного вікна свою прикрашену з нагоди Нового року костюмом голову.

— Дев'ять п'ятдесят, — буркнула буфетниця тьотя Мотя, підозріло зиркнувши на дивного покупця. — Ото нап'яв манаття!

— З Новим роком! — випалив Чу й додав: — І сім кексів з ізюмом.

— Гроші наперед, — не здавалася тьотя Мотя.

— А коржиків немає? — спитав Чу, раптом збагнувши, що йому до блискавиць в очах кортить коржика.

— Не завезли. Ти мені зуби не заговорюй — гроші показуй.

Чу від довгої розмови зробилося зовсім нудно.

— Ото вигадали, — відповів він, — немає в мене ніяких вошей. Баранця хочете? — Чудовисько дістав звідкись баранця.

— А грошей що, не маєш? — розчаровано промовила буфетниця.

— Е, я їх ще позаминулої середи вивів, бо вже спокою від них ні вдень, ні вночі не було, — відповів Чу.

— Мені б твої проблеми, — заздрісно кинула тьотя Мотя. — Немає, кажеш, ну, то й медяників не дам.

— А якщо так? — вперто мовив Чу й щось пробурмотів собі під ніс.

— Ну, гаразд, давай свого баранця, — з доброго дива передумавши, буфетниця простягла покупцеві торбинку з солодощами.

— Де ти ходиш?! — накинулася на друга Соня, коли Чу повернувся до зали. — Я тут так перехвилювалася — місця собі не знаходжу!

— Хочеш медяника? — Чу розкрив перед Сонею торбинку. — Пригощайся.