— Та ну, — вдавано байдуже відмахнулася Соня, — забирай увесь.

— Справді?! — зрадів Чудовисько.

— Звичайно, у мене ще є вдома.

— Нема, — раптом спохмурнів Чу. — Ми позавчора останній виліпили. Половина — твоя, так буде по-чесному.

— Спасибі, Чу, ти справжній друг, — усміхнулася дівчинка.

— Так, хоча твоє «спасибі» й не рахується.

— Зате воно щире, Чу. Не бійся, ти ще й інших назбираєш до літа. Вже ж є одне — від тієї богомільної бабусі з маршрутки.

Вони попрощалися біля Сониного будинку.

Чу чалапав лісовою стежкою, дожовував останнього медяника й дивувався: і як це він раніше жив на світі, не маючи такої класної приятельки, як Соня?

Страхітливий ліс. Верховному Страхополоху особисто в пазурі. Цілком таємно. Ваша жахітносте, сьогодні, набувши людської подоби, я провів перший глип. Підглипень учинив нечуване: він разом із людською дівчинкою відвідав школу (це місце, де людські діти навчаються). Він поводився дуже необачно, тому я без ускладнень зміг за ним глипати. Люди реагують на Підглипня вкрай дивно: вони дивуються, але не бояться його. Спочатку він їхав у маршрутці, а потім побував у школі на чудернацькому святі. Здається, я чув назву «маскарад». Там усі були перевдягнені й танцювали довкола колючого дерева. Ніхто з людей не звертав уваги на те, що поміж них ходить Підглипень. Мабуть, вони вважали, що й він — перевдягнена людитина. Мушу визнати, що під час першого глипу Підглипень поводився легковажно, мені навіть, задля провокації, вдалося піти з ним на прямий контакт (це була розмова), однак він зовсім нічого не запідозрив. Тому гадаю, що не матиму особливих труднощів і надалі. Утім, спробую перевтілитися й обрати найзручнішу і максимально найближчу до Підглипня позицію для подальших глипів.