Зимові канікули не вдалися: Соня застудилася й цілісінький тиждень провалялась у ліжку з термометром під пахвою. Щоб Чу від неї не заразився, дівчинка попросила його деякий час не приходити. Без Чудовиська канікули були нудні, та й горло боліло…

Але вже першого дня нової чверті сталося дещо цікаве: йдучи зі школи, Соня натрапила на дивну рекламу.

За склом бічної стінки однієї тролейбусної зупинки висів плакат. Вгорі на ньому були зображені якісь потворні прибульці з огидними щупальцями, трохи нижче — нажаханий натовп, що дивиться на тих прибульців. Серед натовпу — дуже знайоме обличчя.

«Де я цього дядечка бачила? — подумала Соня. — Може, він живе в сусідньому під'їзді? Чи це президент тієї африканської країни, де працює тато, і в нас є його з татом спільна фотка? Ні… Тю, справді! Як це я зразу не згадала! Є в нас його фотка, і не одна, а з десяток — на стінах у бабусиній кімнаті. Вона ж у нього закохана. Він же улюблений бабусин актор. Цей, як його…» Соня прочитала напис на плакаті: «Том Круз у фільмі «Війна світів»! — О, справді — Том Круз! Бабин улюбленець. Соня стала уважніше розглядати рекламу.

— Дурнуватий плакатик. Усі перелякані, кудись біжать… Хіба що цей песик тут нормальний. Кумедний такий.

Унизу плаката, при самій землі, був намальований чорний песик. Він геть не вписувався в усю ту рекламну катавасію і зовсім не зважав на прибульців. Він дивився прямо на Соню й привітно вимахував хвостиком туди-сюди, туди… Стоп!

«Він не може махати хвостом, — подумала дівчинка. — Реклам з махучими хвостами ще не винайшли».

Соня присіла за кілька кроків до реклами.

Песик на плакаті блимнув очима й позіхнув. Оце історія! Та він же справжній! І не на плакаті, а біля нього.