— Почнемо! — навдивовижу тоненьким голосочком пропищав здоровань, — Ми були змушені скликати Велике Жахливе Збіговисько, бо в нас склалася надзвичайна, просто страхітлива ситуація!

— Сподіваюся, вона варта того, щоб скликати позачергове Збіговисько! — невдоволено ревнув один черепахоподібний напівптах-напів'ящур. — Інакше — комусь доведеться відшкодувати мені витрачений на дорогу сюди час.

— Повторюю, — знову заскрипів спиноокий, — ситуація критична. Серед нас з'явився… — Страховисько зробило паузу, ніби наступне слово застрягло йому в горлянці. — Отже, серед нас з'явився… ДІТОДРУГ! — на останньому слові потвора спрямувала свій костур на Чу.

— О-о-о! — простогнали чудовиська, ніби їх уперіщили межи очі батогом.

— Як це могло статися?! — вигукнув хтось із потвор. — Чудовиська подолали цю недугу ще п'ятсот років тому. Нам же всім робили вкусювання проти дітодругії.

— Поки що невідомо, як, але ця прикрість сталася, — знову заговорило жаховисько з оком на спині. — Чудовисько давно поводився підозріло. Ми спостерігали за ним. Й ось нещодавно він підтвердив наші побоювання — заприятелював зі справжньою людською дівчинкою…

— О-о-ох! — знову простогнали чудовиська.

— Ганьба! — вигукнула химера з голками дикобраза замість волосся на голові й повіках.

— А може, шановний Верховний Страхополоше, вона зовсім не проста людська дівчинка, а відьмачка? — докинуло чудовисько, схоже на бегемота з кажанячими крилами і моржачими бивнями.

— Ні, ми все перевірили, — заперечив спиноокий.

— А докази їхнього знайомства є? — спитав «бегемот».

— Скільки завгодно. Ось! — писклявий гігант випростав лапу. Двома пальцями, наче якусь бридоту, за шнурівочку він тримав бабусин чепчик у грибочки.