Саме про це зайшлося якось у розмовi з вiдомим нашим земляком, льотчиком-космонавтом СРСР Павлом Романовичем Поповичем. "Книги, прочитанi в дитинствi, пам'ятаються довго, якщо не все життя, - згадував Павло Романович. - I як важливо, щоб це були добрi, мудрi, душевнi книги! Для мене "Аргонавти Всесвiту" - буквар космонавтики. Вже коли побував у космосi, просто вразився, як письменник точно спрогнозував ситуацiю, пов'язану з невагомiстю. Було таке вiдчуття, нiби я познайомився з невагомiстю... ще на Землi. Пiд час телевiзiйного зв'язку ми з Андрiаном Нiколаєвим демонстрували глядачам, що вiдбувається в кабiнi з предметами. Iнколи менi самому здавалося, що ми показуємо цирковi фокуси. I лише яскравi зiрки в iлюмiнаторi - на фонi чорного неба - засвiдчували, що я не сплю i не марю... Про це я розповiдаю як очевидець, але як це вдалося письменниковi - досi для мене загадка. I ще подумалося менi тодi, в космосi, про народ наш вiдроджений, про наш родовiд: ми, нащадки скiфiв (так i хочеться процитувати Олександра Блока: "Да, скифы - мы! Да, азиаты - мы, - с раскосыми и жадными очами!"), стали першопрохiдцями космосу, аргонавтами Всесвiту!"
Чому книги Володимира Владка живуть десятирiччями, перевидаються? Насамперед тому, що вони сповненi свiтлого оптимiзму, романтики, вiри в людину, в добро i красу, яка, за словами Ф.М.Достоєвського, врятує свiт. Справжнiй талант письменника-фантаста полягає в тому, що витворений його уявою свiт зображений так, нiби вiн iснує насправдi, немов вiн зримий, вагомий, вiдчутний на дотик i знайомий нам до найменших дрiбниць.