— Цілком правильно, але до фактів ти дійдеш тим легше, чим краще знатимеш психіку людей, яких стосуються ці факти, — пожвавішав професор, відчуваючи себе на улюбленому коньку. — Найкращий доказ цього — справа Рема. Маємо факт — очевидний і немаловажний: два трупи. Але знайти будь-які докази, не знаючи духовного світу учасників цієї кривавої драми, ти не можеш. Твій товариш саме тому так швидко закінчив слідство, що обмежився лише фактами і зв’язками, які існують між ними. А ти порівнюєш факти з психологічною закономірністю поведінки людей і сумніваєшся. Чому цей чоловік, убивши дружину на Новогродській, шукає куток, щоб покінчити життя самогубством, на Празі, до того ж у такому людному місці, як готель? Чому він, маючи службовий пістолет, вишукує для самогубств Інший, рідкісний пістолет “Веста”? Адже йому не потрібно було маскуватись і заплутувати сліди! Людина, яка діє в афекті, йде прямими стежками, що найшвидше ведуть до мети. Рем діяв немовби саме так, а проте йшов крутими стежками. Оце і є та темна підкладка ясної справи, яка не дає тобі спокою. Образно кажучи: верх, який ми знаємо, не відповідає психологічній підкладці, правда?

Капітан кивнув головою. Слова професора, як завжди, допомагали йому формулювати власні думки, визначати підозри і передчуття.

2

Щоб встигнути на восьму до міського управління міліції, Завірюха повинен був вставати о пів на сьому ранку. В його невеликій двокімнатній квартирі на Мокотові день розпочинався настирливим дзвоником будильника. Починався день завжди в один і той же час, але ніколи не можна було сказати, коли він закінчиться. І якби капітана запитали, про що він найбільше мріє, той не вагаючись відповів би: виспатись, досхочу виспатись. Дружина бачила його лише протягом кількох вечірніх годин. Та й у цей час капітан обов’язково годину читав.

“Я приходжу до висновку, — сказала Марія Завірюха через рік після одруження, — що слідчі офіцери не повинні одружуватися. Навіщо вам жінки, яких ви майже ніколи не бачите?”