Капітанові завдавали болю ці слушні слова, але що він міг відповісти? Втішав дружину, що ось закінчить іще одну важливу справу, а потім уже приходитиме додому вчасно. Марія спочатку вірила, обманювала себе надією, але закінчувалася одна справа, а натомість з’являлося три нових, і молода жінка кінець кінцем зрозуміла: вона мусить погодитися з тим, що її життя з чоловіком буде завжди подібне до життя на фронті. Отож вона повністю присвятила себе вихованню двох синів, терпляче ждучи неділі — того єдиного дня, коли чоловік був цілком у її розпорядженні, якщо, звичайно, йому не доводилося в цей час чергувати або несподівано виїжджати за місто.

— Коли повернешся? — запитала Марія чоловіка на другий день після його розмови з Верхаром, на ходу впихаючи йому до кишені плаща пакуночок з другим сніданком.

— Важко сказати, Маріє… — відповів капітан, як завжди відчуваючи перед нею провину. — В усякому разі постараюся якнайшвидше…

— Тільки благаю, подзвони мені, якщо тобі доведеться затриматися, — просила дружина, добре знаючи, що означають слова “повернутися якнайшвидше”.

— Добре, добре… Звичайно, подзвоню, — відповів Завірюха, цілуючи її в щоку.

Марія стояла в передпокої біля прочинених дверей, аж поки на сходах не стихли його кроки. Потім, як і щодня, перейшла на кухню — звідки через вікно було видно машину, що чекала на капітана. Жінка бачила, як він вибіг з воріт, як з машини вистрибнув Юрек В’юн, якось дивно вітаючи начальника, — чи то прикладаючи руку до кашкета, чи піднімаючи його, ніби капелюх. Чоловік сів у машину, глянув угору і помахав рукою.

“Варшава” рушила з місця. Пані Завірюха непомітно перехрестила її. Ромек не вірує в бога, та й вона теж, але цей малесенький хрестик ніколи не завадить. Хто знає, що Ромека чекає сьогодні? Молоде, не дуже вродливе, але миле обличчя Марії посмутніло. Інші жінки відправляють своїх чоловіків на роботу, ніби по хліб до булочної, а вона щодня прощається з ним, наче з солдатом, який іде в атаку. А проте вона не проміняла б свого Романа ні на кого іншого в світі!