Завірюха неспокійно засовався на стільці. Здавалося, він схопився за якусь ниточку доказу. Ні, знову розчарування! Перегорнувши сторінку протоколу, Завірюха прочитав, що під час огляду під шкірою трохи далі від рани виявлено поодинокі зернятка спаленого пороху.

Капітан відклав протокол і взяв документи, які стосувалися огляду і розтину тіла Вільгельміни Рем. Це була ще молода жінка, обличчя якої навіть після смерті виражало доброту і розум. І тут причина смерті не лишала ніяких сумнівів. Капітана вразив трагічний збіг обставин: куля так само, як і у Рема, застряла в другій півкулі мозку. Завірюха порівняв тексти обох протоколів. Так, поранення Рема та його дружини були майже ідентичні. Навіть кут нахилу каналу кулі в обох випадках був майже однаковий. А що як… Ні, ні, це ще не доказ, навіть не підозра, Завірюха тільки відчув: тут є щось таке, чого він ще не вмів назвати і навіть уявити, але що може виявитись дуже важливим для слідства.

Прочинилися двері, і в кімнату заглянула секретарка.

— Пане капітан, ця жінка нервує.

Завірюха нетерпляче махнув рукою:

— Нехай почекає.

Секретарка ворухнула бровами, ніби говорячи: “Що ж, це ваша справа, ви тут вирішуєте”, і вже хотіла зачинити двері, коли Завірюха раптом затримав її:

— Пані Ірено!

— Слухаю…

Але капітан мовчав. Напружено про щось думаючи, він зовсім не звертав уваги на секретарку. Може, їй тільки причулося?

— Я ще потрібна вам, пане капітан? — нагадала жінка про себе.

— Так… Одну хвилиночку…

Завірюха підійшов до письмового стола і заглянув у протоколи лікарського огляду.

— Я хотів запитати, який у вас зріст? — несподівано звернувся він.

— Ну, знаєте!.. — образилася та. — У мене стільки роботи, а вам жарти!

— Ні, ні, я не жартую. Це дуже важливо. Справді, який у вас зріст? — Капітан дивився на секретарку так, наче від її зросту залежало його щастя.