— Двадцять три градуси, — відзначає один, дивлячись на шкалу вимірювального апарата.

— Точно… — відповідає другий і малює на схемі положення пістолета…

Треба зробити багато пострілів, щоб не сумніватися у висновках експертизи. Чорне дуло пістолета системи “Веста” так нагрівається, що обпікає пальці.

— Тепер завдання номер два. Визначити приблизний зріст вбивці, припускаючи, що під час пострілу він нормально тримав зброю, — говорить молодший чоловік.

Один манекен вони ставлять так, щоб він був не вищий за Вільгельміну Рем, а другому повертають руку, немовби він має стріляти у скроню першого під таким самісіньким кутом, як це записано у протоколі медичної експертизи.

— Увага, починаю… — попереджає старший. Перший спішно відходить і стає позаду старшого. Він бачить голову манекена, в яку спрямовано дуло пістолета, витирає хусточкою спітнілий лоб і, мимоволі стискуючи губи, чекає, коли пролунає постріл. Старший ретельно цілиться. Його палець плавно натискує спусковий курок пістолета “Веста”…

Двадцять друга година.

На довгих мотузках, прив’язаних до стелі, висять пляшки з-під вина і горілки. Вони без дна і тому здаються своєрідними абажурами, крізь які на голови відвідувачів, що сидять за високою стойкою бару, падають круглі плями зеленуватого світла. У цій маленькій харчевні їдять не дуже багато, зате п’ють скільки хто хоче. В повітрі висять застиглі, наче мармурові смуги тютюнового диму, пахнуть корнішони, оселедці в олії і жарені печериці. Огрядна офіціантка моторно наливає в чарки горілку, швидко змінює малюсінькі тарілочки під абсолютно символічну закуску.