— Я встановив, що Рем там не бував. У всякому разі офіціанти його не пам’ятають. Усі кажуть, що він не належав до постійних відвідувачів готелю чи ресторану.

— А в книзі реєстрації мешканців готелю? — поцікавився Завірюха, уважно слухаючи розповідь хорунжого.

— Перевірив за цілий рік. Ніде не зареєстровано.

— А ти записав, хто жив у готелі за кілька днів до вбивства і в день самого вбивства?

— Так. Ось список.

Барський подав капітанові кілька стандартних аркушів.

— Чому ти підкреслив деякі прізвища червоним олівцем? — спитав Завірюха, перебігаючи довгі стовпці прізвищ і адрес.

— Це ті, що прибули в день вбивства або виїхали на другий день після вбивства. Мені вдалося встановити, куди виїхали деякі з них. Назви міст написано в дужках.

Капітан тільки крякнув, але Недєльському здалося, що то своєрідна похвала.

— А як персонал? — знову спитав Завірюха, відкладаючи список, Барський кашлянув і пригладив рукою свою вогняну чуприну.

— Перевірив, товаришу капітан. Персонал в основному постійний, дехто працює десять років, дехто менше. Кілька чоловік поступило на роботу три місяці тому. Був лише один робітник, якого прийняли за два тижні до вбивства.

Завірюха глянув на хорунжого.

— Був?

— Так, був, бо його вже немає.

— Звільнився?

— Ні. На другий день після вбивства, тобто в суботу, не вийшов на роботу, і відтоді його ніхто не бачив. Він працював кочегаром. В готелі постійно має бути гаряча вода, тому палять там навіть улітку, — пояснив хорунжий. — Зарплата невелика, і через те з кочегарами у них завжди клопіт. Завідуючий відділом кадрів готелю не здивувався, що кочегар попрацював тільки два тижні, але щоб хтось не прийшов навіть по зароблені гроші, — це йому траплялося вперше.

Недєльський уже кілька хвилин напружено прислухався, вдай. ніби читає документи “Веста”. Завірюха запалив цигарку, підсунув пачку Барському.