— З чого почнемо? — нетерпляче запитав Недєльський, якому, видно, хотілося одразу, негайно ж почати “діяти”.

— Насамперед ознайомтеся з справою, а потім поговоримо про перші завдання.

Поки Недєльський вивчав справу “Веста”, капітан переглядав пошту. Поганий настрій поступово минав — можливо, на нього вплинули радість і завзяття, що їх наче випромінював цей юнак.

З інституту криміналістики повідомили, що експертиза підтвердила думку капітана про незвичайне положення, з якого повинна була стріляти людина, така на зріст, як Рем. Гаданий вбивця, якщо судити з лінії польоту кулі, становив приблизно 160–169 сантиметрів. Завірюха одразу ж подумав про маляра.

У другому конверті були дані про осіб, які оточували Рема. Капітан уважно прочитав їх, дещо занотував у своїй службовій записній книжці. Телефонограмою з Лодзі прибули потрібні відомості про сестру Вільгельміни Рем. Міліцейська машина, мов автомат, до якого вкинули монету, працювала вже кілька днів і ось тепер давала донесення, докладні інформації, без яких слідство не могло б посуватися вперед.

А це що за пакет, весь у печатках, з написом “Таємно”? Ага, це відомості про вбивства, вчинені з пістолем “Веста”. З цими матеріалами треба буде уважно розібратися після обіду.

У двері заглянула секретарка:

— Пане капітан, до вас хорунжий Барський…

— Нехай заходить, — швидко відповів Завірюха, відсуваючи купу листів на край столу. Сержант-магістр одірвався на мить від паперів і зацікавлено глянув на хорунжого, який саме заходив до кабінету.

Це був рудий, аж червоний, і трохи незграбний чоловік з обличчям, яке нічим не запам’ятовувалось. Але “вади” в зовнішності хорунжого компенсувалися його добрим слідчим “нюхом”. Саме тому Завірюха і залучив його до справи “Веста”.

— Ну, що там у готелі? — запитав капітан. Барський важко сів у крісло і почав обмахуватись полотняним капелюхом.