Капітан любив, коли Верхар говорив про свою улюблену працю. Завірюха завжди мовчки слухав професора, але сьогодні вдруге повернувся до питання, яке виникло на початку розмови:

— І це все, що породило нашу дружбу?

— Звичайно, ні. Є п’є причини чисто емоціонального характеру. Напевно, ми подобаємось один одному, відчуваємо взаємну симпатію. Але ідо це на тебе сьогодні найшло? Ти що, хочеш, щоб я тобі освідчився? Чого так уперто аналізуєш нашу дружбу? Пий краще каву, бо прохолоне зовсім.

Професор Верхар не любив говорити про свої почуття. Ніколи не скаржився на самітність, хоч, мабуть, саме через неї він прив’язався до капітана. Якщо розмова торкалася цих питань, професор ставав різким, злосливим і швидко переходив на інше. Завірюха не здивувався, коли так трапилось і цього разу.

— Над чим тепер працюєш? — запитав Верхар, доливаючи собі кави. І одразу ж додав: — Звичайно, якщо це не таємниця…

— Ні, не таємниця. Навіть хочу з тобою порадитись. Бачиш, я займаюся справою, яку назвали криптонімом “Веста”. Вона майже закінчена, принаймні теоретично, тому я можу говорити про неї, але все-таки покладаюся на твоє вміння берегти таємницю.

— Цікавий криптонім, — усміхнувся Верхар. — “Веста” — це друге ім’я римської богині Гестії, покровительки домашнього затишку. Невже йдеться про крадіжку якихось старовинних речей?

Тепер засміявся Завірюха.

— Ручаюсь, що офіцер міліції, який назвав справу цим античним ім’ям, не мав на увазі достойної богині. Навряд, щоб він взагалі що-небудь чув про неї.

— А звідки ж узялася “Веста”?

— Це назва пістолета іспанського виробництва. “Веста”, калібр 7,65.

Професор витягнув губи трубкою і розуміюче кивнув головою.