Джек Петерсон і Гаррі Блеквел — практичні американці, досвідчені інженери — були далекі від віри в надприродність подій. Вони чудово усвідомлювали, що дивні порушення психіки, які можуть призвести до найтяжчих наслідків, викликані певними, хоч і невідомими причинами.

— Гаррі, а чи не впливають на організм мікрохвилі? — запитав Джек, задумливо погладжуючи лисину.

Гаррі неквапно похитав головою:

— Не знаю, Джек. Я помітив тільки одне: хворобливі симптоми і галюцинації починаються в мене при точній настройці приладу і поблизу від нього. Біля вікна, наприклад, стогін ледве чути, а болю я не відчував зовсім…

— М-да… А чи не запитати нам Харвуда… Гаррі злякано замахав руками:

— Та що ти, Джек?! Пам'ятаєш умову: «Жодних запитань! Жодних експериментів!» Чи ти хочеш, щоб нас вигнали звідси?.. Ні, краще збожеволіти отут, аніж здохнути з голоду на батьківщині. Єдине, що можна зробити, — спробувати захищатися власними засобами. Давай поміркуємо: а що, коли заекранувати інтегратор листом свинцю, наприклад?.. А потім, слід було б…

— Тс-с-с, Гаррі! Десята!

Професор Харвуд, як завжди, зайшов до лабораторії точно о десятій. Він одразу ж помітив запалені очі Гаррі й забинтовану руку Джека, але не сказав нічого й схилився над інтегратором.

— Містер Харвуд… — Джек переступав з ноги на ногу. — Гаррі захворів. Днів зо два мені доведеться працювати одному…

Харвуд холодно хитнув головою:

— Гаразд. Блеквел, ідіть до лікаря. Петерсон, продовжуйте вашу справу. Експериментальний час буде зменшено на дві години. Це вас влаштовує?

— Так, містер Харвуд. Але я хотів би одержати інструктаж — адже я не працював з інтегратором. Крім того, мене цікавить…

— Мені цілком байдуже, що вас цікавить, містер Петерсон! — професор Харвуд стиснув тонкі білі губи й пригладив рукою аж надто прилизане ріденьке волосся. — Все, що вам слід знати, я з'ясую.