Він вийшов з лабораторії і за кілька хвилин повернувся з чудним металевим, схожим на велику автомобільну фару шоломом в руках. Від шолома тягнувся гнучкий металевий лускатий кабель. Харвуд приєднав цей кабель до інтегратора і кивнув Петерсонові: — Ввімкніть перший період. Хвиля сімдесят п'ять.;. Ні, не так. Спочатку перевірте стабілізатор.

Джек заметушився над приладами. Його страшенно обурював зневажливий погляд і нахабний тон голосу Харвуда, але він боявся заперечити босові не тільки словом, а й поглядом.

— Ну, то йдіть сюди. Бачите: оці криві лінії на екрані повинні збігатися. Зрозуміло?

— Так. Але…

— Вам зрозуміло, містер Петерсон?.. У цьому й полягає ваше завдання. З ним упорався б перший-ліпший вихованець коледжу. Але… Але я вирішив найняти досвідченого фахівця. Просто, про всяк випадок.

Петерсон знітився. Натяк Харвуда здався йому більш аніж прозорим.

Літній інженер дивився на молодого професора з неприхованою тривогою. Харвуду було не більше як тридцять п'ять. Правильні риси обличчя, високе чисте чоло, владні очі. Харвуд був навіть красивим. Але його обличчя було застиглою маскою, в погляді світилася холодна жорстокість, а чоло… Що могло критися за оцим сократівським чолом?.. У всякому разі, в мозкові Харвуда не знайшлося б місця для сантиментів. Тільки розрахунок — безжальний, сухий. Такі люди здатні і на грандіозні відкриття, і на неймовірні злочини.

Харвуд, не скидаючи шолома, сидів біля інтегратора мовчки, наче дослухаючись до власних думок. Потім зірвався з місця і, кусаючи губу, занепокоєно обвів поглядом кімнату. Вій і справді наче прислухався: крутив головою туди й сюди, напіводкривши рота. Нарешті посміхнувся, — зловтішно, переможно, — вимкнув апарат і, захопивши з собою шолом, швидкими кроками вийшов з лабораторії.

А через дві-три хвилини по тому до під'їзду майже безшумно підкотив шикарний автомобіль. З нього вийшов товстун з сигарою в зубах і молода вродлива дівчина. Професор Харвуд поспішив їм назустріч сліпуче посміхаючись.