Викладач фізики дружньо посміявся з проекту, зате якось запропонував піти до інституту експериментальної фізіології.

Саме там шістнадцятирічний Мишко Лимар і побачив енцефалограф — прилад для записування електромагнітних коливань мозку.

У невелику, обтягнуту свинцевими листами камеру увійшов якийсь юнак. Йому на голову натягли пружний обруч з кількома графітовими стержнями. Од стержнів через стіну камери до енцефалографа тягнувся лускатий металевий провід.

Двері камери зачинилися. Минуло кілька хвилин. І ось на екрані приладу, трохи схожого на телевізор, з'явилася яскравозелена вихиляста лінія. Спочатку кожен з її виступів витанцьовував, розсипаючись на ряд тонших, але поступово рух лінії почав уповільнюватися, вигини ставали східчастими, набували сталої форми.

— Це — так звані «альфа-ритми», — пояснив професор. — Електромагнітні коливання мозку цього юнака в спокійному стані. Юнак може набути нових знань, змінити фах, постаріти, стати зовсім не схожим на себе зовні, але «альфа-ритми» лишаться для нього незмінними протягом усього життя. Це, так би мовити, паспорт мозку.

Михайло був такий вражений, що не міг і слова вимовити. А професор, прилаштовуючи до приладу кіноапарат, пояснював далі:

— Зараз ми сфотографуємо коливні процеси мозку за різних обставин. На стрічці ми одержимо енцефалограму… Зверніть увагу: я дам піддослідному певне завдання. — Він зняв кришку з переговорної труби і вимовив у неї чітко й роздільно: — Перемножте дванадцять на вісім!

Диво дивне: на екрані приладу миттю порушився плавкий хід «альфа-ритмів». Підскочили вгору гострі язики, затремтіли, розсипалися на дрібніші, побігли вперед, а їм на зміну приходили все нові й нові — неспокійні, химерні.

— Дев'яносто шість! — почувся з переговорної трубки приглушений голос юнака. І одразу ж впали язики, рух лінії почав сповільнюватися.