Того вечора інженер довго розповідав радистові про Малайю, яку вони незабаром проминуть. Наприкінці другої світової війни Щеглову, як працівникові радянського відділу штабу союзників на Тихому океані, довелося кілька місяців прожити в Сінгапурі, тому він добре знав цю першорядну воєнно-морську базу. Мишко Лимар слухав розповідь з напруженою увагою: те, що вже стало історією, розкривалося перед ним у найдрібніших деталях.

Опівночі повіяв легесенький вітерець, і море почало поступово втрачати своє феєричне забарвлення. Лимар пішов до каюти: він мав заступити на чергування о шостій ранку. А Щеглов усе не сходив з горішньої палуби, тривожним поглядом озираючи горизонт.

Інженера турбувала поява невідомого підводного човна та його дивні маневри. Коли кілька годин тому на правому траверсі «Ігарки» з'явився характерний світний силует субмарини, інженер аж ніяк не припускав можливості зіткнення. На теплоході випробовувалися вдосконалені ультразвукові локатори, які мали сигналізувати про наближення будь-якого предмета — чи то на воді, чи то під водою. Але, як не дивно, сигналізатор не працював. На екрані локатора замість чіткого силуета підводного човна виднілася тьмяна величезна пляма. Скидалося, що невідомий човен, виявивши роботу локатора «Ігарки», почав випромінювати' спеціальні ультразвукові хвилі, щоб замаскувати себе.

Кілька разів Щеглов змінював частоту. Вдалося сфотографувати силует підводного човна і встановити, що субмарина йде у бойовій позиції, під перископом. Але потім звукометристи підводного човна знову паралізували роботу локаторів «Ігарки».