Стьопка відхилився од мене й скривився. Він моєї самокритики терпіти не може. Він показав, як грають на гітарі, й прошепотів:

— А оце він що — розучився? Ти бачив, щоб він гітару десь забував?

Я зашепотів у відповідь, що після нічної зміни можна голову забути, а не гітару. Що Феді просто надокучило чекати Нелку. Він сидів, йому було нудно, і він жартував із знайомими. Скажімо, отак: “А пошту вашу пограбували”. Поштарі — ще б пак! — хапалися за серце. Потім він вирішив поїхати Нелці назустріч, скористався із своєї популярності й сів на вантажне таксі. Звичайнісінька поведінка. Друзів у нього в місті кожен третій. Ну кожен п’ятий, не менше…

— До Нелки поїхав? — сказав Стьопка. — Вона живе зовсім на протилежному кінці міста. — Він подумав і додав: — Нічого собі жарти. А з гітарою на завод не пускають.

— Його всюди пропустять.

— Це молокозавод, — сказав Стьопка. — Там чистота й дисципліна. А ти — бовдур.

Я все-таки розсердився:

— Ну, панікер, ну, шпигунських книжок начитався, але чому я бовдур?

— Тому. Федько вчора виступав у радгоспі, в їхньому клубі. Загулявся, напевно. А ти — глевтяк. Взявся за діло-доведи його до кінця.

— От сам і доводь до кінця, — огризнувся я і поплазував до заднього борту, щоб зіскочити, та в цю мить по кузову затарабанили камінці, машина різко збільшила швидкість, — місто скінчилося, почалося шосе. Ми чули, як сміються в кабіні ті двоє, а машина вже летіла, немов реактивний літак. Доводилось їхати далі. Ми враз проскочили стадіон, зараз буде підйом, і там зіскочимо… В-з-з-з! — зненацька завищали гальма, машина зупинилася, і ми виразно почули голос гітариста:

— …Пілотуєш, як молодий бог. Бувай здоровий!

— Та де там! — відповів водій. — Бувай здоровий!

Стьопка луснув себе кулаком по коліну… Тут, на белебні, з машини не вилізеш — кругом поле. Та гітарист недбало кинув: