Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,

Плакать прийдеш?

12 дек[абря] 1882

***

Догорають поліна в печі,

Попеліє червоная грань…

У задумі сиджу я вночі

І думок сную чорную ткань.

І коли ж то той жар догорить,

Що ятриться у серці мені?

І чи скоро-то горе згасить

В моїм мізку думки огняні?

Ох, печуть і бушують вони!

Гризе душу й морозить нуда!

Кров кипить, і нутро все в огні -

Вколо ж мур і неволя бліда.

Я боротись за правду готов,

Рад за волю пролить свою кров,

Та з собою самим у війні

Не простояти довго мені.

18 нояб[ря] 1881

***

Не покидай мене, пекучий болю,

Не покидай, важкая думо-муко

Над людським горем, людською журбою!

Рви серце в мні, бліда журо-марюко,

Не дай заснуть в постелі безучастя -

Не покидай мене, гриже-гадюко!

Не дай живому в домовину класться,

Не дай подумать ані на хвилину

Про власну радість і про власне щастя,

Докіль круг мене міліони гинуть,

Мов та трава схне літом під косою,

І від колиски аж по домовину

Жиють з бідою, наче брат з сестрою, -

Докіль життя тяжким нас давить валом,

На пні ламає силою страшною,

Докіль ще недосяглим ідеалом

Для міліонів ситість, тепла хата, -

Докіль на лицях сльози, ніби ралом,

Борозди риють, доки зимна крата

Тюремна руки путає робучі,

Мруть з голоду бездомні сиротята,

Пишаються під небом ті блискучі

Гнізда розпусти, зопсуття й обмани

І світ заражують, докіль могучі

"Стовпи" отруту ллють в народні рани,

Думки кують, для прихоті своєї

Люд трупом стелють люті тамерлани!