Прокрадемось, та й шусть! і вхопимось

Її за руки, то вже сонце нам

Ніщо не зробить. Тільки ти не бійсь

І плакати не смій! Таж то так близько,

І на дорогу маємо досить,

А та нам панна надає багато

Всього, о що лиш будемо просити.

Ану, о що би ти просив?

Поглянув

На неї хлопець, палець впхав до уст

Та й каже: - Мозе б, ліпсого коня?

- Ха-ха-ха-ха! - дівча зареготалось.

- Ну, сцо з, то, мозе, капелюх новий?

- Проси, що хочеш,а я знаю, знаю,

Що я просити буду!

- Сцо таке?

- Ага не скажу!

- Ну, скази, а то

Заплацу!

- Овва, плач, то я сама

Піду і не візьму тебе з собою.

- Ну, а цому з не сказес?

- Знаєш, ти

Дурний! Мені бабуся говорили,

Що в неї яблучка є золоті.

Кому вона те яблучко дарує,

То той весь вік щасливий, і здоров,

І гарний - гарний буде всім на диво.

Але ті яблучка лиш для дівчат.

- Я хоцу яблуцка! - Заплакав хлопець.

- Не плач, дурний, лиш не забудь просити, -

Я вставлюсь вже, щоб і тобі дала.

А як по яблучку такім дістанем,

То вернемо додому і нікому

Не скажемо. Не скажеш?

- Ні не сказу,

- Ну, пам'ятай! А скажеш - відберуть.

Чи так?

- А так, - рік хлопець. І пішли.

Пройшло чимало літ від того дня.

Далеко над сподівання дітей

Тяжкою вийшла й довгою дорога

До сонячних палат. І трави й ниви,

І небо, й сонце - все, усе змінилось

У хлопчика в очах. Лиш не змінилась

Подруга та, провідниця його.

Щебетання її, веселе, любе,

І усміх, і надія невгасима -

Се та жива струя, що в'яже в серці

День нинішній з вчорашнім і грядущим.