Кожда пісня моя -

Віку мого день,

Протерпів її я,

Не зложив лишень.

Кожда стрічка її -

Мізку мого часть,

Думи - нерви мої,

Звуки - серця страсть.

Що вам душу стрясе -

То мій власний жаль,

Що горить в ній - то се

Моїх сліз хрусталь.

Бо нап'ятий мій дух,

Наче струна-прім:

Кождий вдар, кождий рух

Будить тони в нім.

І дарма, що пливе

В них добро і зло,

В пісні те лиш живе,

Що життя дало.

7 марта 1884

Будь ти, співаче, як божа пшениця,

Пісня твоя - золотеє зерно!

Скоро в лушпинні доспіє воно,

Колос униз починає хилиться.

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що для зерна вони тільки й росли,

Що лиш тоді воно повне, коли

Весь живий сок свій в нім зложить ростина.

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що, як доспіє зерно золоте,

Серп їх нещадний зітне і змете

І що зерно те їх смерті причина.

Але ж, леліючи в темній обслоні

Сочні зерняточка, знає стебло,

Що на будуще воно принесло

Нове, багатше життя в своїм лоні.

Так весь свій мозок, і нерви, і серце

Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,

Біль свій, і щастя, й життя їй віддай,

Будь її колос, лушпина й стебельце!

4 іюня 1888

І знов я бачу тя, село моє родинне,

Як бачив тя тоді, коли життя дитинне