Плило, немов малий потічок серед трав,

Що в'єсь несміло між дрібними камінцями.

Дрібних утіх і я тут зазнавав,

Задля дрібних гризот лице росив сльозами.

Тоді цікаво ще на світ я поглядав,

Не знав, що далі там, за твоїми хатками,

За лісом, що шумить довкола. І не раз

Питав я річки, де пливе вона від нас,

І думкою гонив її тихенькі хвилі

Поза закрутину далеку і стрімку.

І дуба-велетня в сусідському садку

Не раз розпитував, на чиїй він могилі

Щасливій виріс, так високий і розлогий?

І люди всі були мені так близькі, милі,

І знав я всі стежки довкола, всі дороги,

І зрідка лиш моя душа за обруб твій

Летіла в ширший світ.

Та чи дитям у тобі

Я був щасливий? Дух дитячий мій

Чи ж перших вдарів зла тут не зазнав на собі?

Чи ж перші золоті надії

Не розвивались тут, мов квіти веснянії,

Морозом збитії? Чи пориви гарячі

М'якої ще душі сміхом тут не топтались,

Докором не душились? Чи ж не ллялись

Найперші сльози тут, найщиршії, дитячі,

Під тиском вчасних ще і недитячих мук?

Хіба ж душа моя, ще чиста, ніжна, біла,

Тут, в рідному селі, уперве не щеміла

Під дотиком твердих, брудних і грубих рук?

Хіба ж не почала ще тут всисатись в груди

Та трута лютая, що й досі духа тлить?

Хіба ж не в тобі я пізнав сирітство, труди

І боротьбу з життям?

Чого ж тепер болить

Душа моя, коли по довгому часі

Я в тобі опинивсь, на сугорби отсі

Злим вихром загнаний? Стоїш ти, як стояло,

Самотнє і дрібне, дитя мов, що сховало

В зелені бур'яни головку кучеряву.

Довкола ліс гуде тужний, таємний спів,

Що ще круг моєї колиски гомонів,

Тебе мов обтулив в полу свою темнаву.