Весно, що за чудо ти

Твориш в моїй груди?

Чи твій поклик з мертвоти

Й серце к жизні будить?

Вчора тлів, мов Лазар, я

В горя домовині -

Що ж се за нова зоря

Мені блисла нині?

Дивний голос мя кудись

Кличе - тут-то, ген-то:

"Встань, прокинься, пробудись!

Vivere memento!"

Вітре теплий, брате мій,

Чи твоя се мова?

Чи на гірці світляній

Так шумить діброва?

Травко,чи се, може, ти

Втішно так шептала,

Що з-під криги мертвоти

Знов на світло встала?

Чи се, може, шемріт твій,

Річко, срібна ленто,

Змив мій смуток і застій?

Vivere memento!

Всюди чую любий глас,

Клик життя могучий…

Весно, вітре, люблю вас,

Гори, ріки, тучі!

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров'ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись значить жить…

Vivere memento!

14 октября 1883

1 Пам'ятай, що живеш! (Лат.)

Осінні думи

Понад степи і поле, гори й доли,

Понад діброви, зжовклим листом вкриті,

Понад стернища, зимним вихром биті,

З плачем сумним, мов плач по кращій долі,

Понад селища бідні, непошиті

Хатки, обдерті і пусті стодоли,

Понад люд темний, сумовитий, голий,

Ви пливете по млистому блакиті.

Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,