Ой, що то в полі за димове?

Чи то вірли крильцями б'ються?

Ні, то Доля грядки копле,

Красу садить, розум сіє,

Примовляє, приспівує:

"Сходи, красо, до схід сонця,

Ти, розуме, - спозаранку!

Рости, красо, до пояса,

Ти, розуме, вище мене!

Іди, красо, поміж люди,

Ти, розуме громадами!

Не дайсь, красо, тому взяти,

Хто ти хоче світ зв'язати;

Не дайсь, красо, тому в руки,

Хто тя хоче в пута вкути!

А як впадеш у неволю,

То розплинься слізоньками,

То засохни без розплоду!

Ти, розуме-бистроуме,

Порви пута віковії,

Що скували думку людську!

Двигни з пітьми люд робучий,

Двигни з пітьми - та до мене!

Розхитай в нім ясні думи,

Розрости бажання волі,

Виплекай братерську згоду,

Поєднай велику силу,

Щоби разом, дружно стала,

Щастя, волі добувала!"

23 іюля 1880

***

Веснянії пісні,

Веснянії сни,

Чом так безутішні,

Безвідрадні ви?

Чи для вас немає

Зелені в лісах,

Чи для вас не сяє

Сонце в небесах?

Чи для вас весела

Квітка не цвіте,

Що лиш вбогі села,

Людський біль здрите?

Ох, живі діброви,

Ясний сонця світ,

Лиш життя, любови

В людських душах ніт!

Втішно птиця лине,

Гамір, співи, крик…

Тільки бідний гине

З голоду мужик.

Квіти серед поля

Долом і горов -

Тільки тьма й неволя

П'є народну кров.

Краще б то для моди

Заспівати, бач,

Про красу природи,

Ніж про людський плач.

Але не для моди

Се співаю я,

То й сумна виходить