Коли вже перекидали дивізії до радянських кордонів, відбулася розмова Гітлера з Канарісом «про російську проблему». Ця розмова фігурує в мемуарах, у листуванні і навіть у деяких службових документах. Згадана вона була, зокрема, і на Нюрнберзькому процесі.

Що ж до мемуарів, то виклад цієї розмови в них залежить від того, ким вони написані, з якою метою і де видані. Так, в одному випущеному в Мюнхені мемуарному творі автор його, згадавши про цю розмову Гітлера з Канарісом, робить категоричним висновок, що коли б Канаріс не був зрадником, ця розмова могла зробити зовсім іншим кінець усієї російської кампанії. Тут що не слово, то неймовірна тупість або зловмисна брехня. Результат війни не залежить від розмов. Уже що-що, а поговорити Гітлер умів… Нарешті, якщо повірити цьому запізнілому адвокатові Гітлера, Канаріса слід вважати ледве чи не захисником інтересів Радянського Союзу. А тим часом Канаріс був одним з найнебезпечніших наших ворогів. Він смертельно ненавидів нашу країну, фанатично бажав її розгрому, а, зрозумівши раніше від інших, що Радянський Союз виявився Гітлерові не по зубах, він зробив усе, що міг, для того, щоб вселити нашим західним союзникам думку не поспішати з реальною допомогою СРСР, а то й взагалі відмовитися від союзництва, вступивши у війну на боці Німеччини…

У Лондоні в свій час вийшли мемуари, в яких не менш категорично доводилося, що у вищезгаданій розмові Гітлера з Канарісом розумний адмірал, мовляв, не міг протягом кількох годин переконати Гітлера в тому, що Росія — небезпечний противник. І знову брехня. Відомо, що пущений Гітлером вислів «Росія — колос на глиняних ногах» належить Канарісу.

Дурниця! Ніякого конфлікту між Гітлером і Канарісом у той час і бути не могло. І той і другий російську кампанію починали в ореолі слави покорителів Європи. Все здавалося їм легкодосягненним. І обидва вони були переконані, що Росія — це колос на глиняних ногах.

— Ударте залізною палицею по цих ногах ззаду, а я зроблю все інше…